Пеньківська культура: відмінності між версіями

Слов'янська фібула

Пенькі́вська (антська) культу́ра — археологічна культура, що існувала протягом 5—8 століть від Пруту до Осколу й займає переважно лісостепову смугу України.

Виникла внаслідок переселення на південь племен київської культури. Вважається, що пеньківська культура залишена антами — однією з груп ранньоісторичного слов'янства.

Перші незаплановані дослідження пеньківської культури відбулись у 1956–1959 роках. Це була експедиція під керівництвом Березовця Д. Т., вона була проведена поблизу села Пеньківка у Потясминні. Подальшими дослідженнями було визначено територію поширення цієї культури, пеньківці розселились в лісостепі від Подунав'я на південному заході до Сіверського Дінця на північному сході.

Як і представники інших культур, носії пеньківської розселялись над річками. Характерним було розміщення поселень групами по 5-7 поселень, на відстані одне від одного 3-5 кілометрів. Селища здебільшого займали 1,5-3 га, здебільшого у селищах розміщувалось до 30 жител. У плані вони були чотирикутними напівземлянками, площею в середньому 25 метрів квадратних, стіни мали стовпову або зрубну конструкцію. У житлах для обігріву і побутових потреб використовували вогнища або кам'яні печі. Також поруч з житлами було виявлено господарські будови і ями.

Основою господарства було орне землеробство. Також пеньківці займались мисливством, риболовлею. Розвивалась галузь залізного виробництва. Одним з найбільших металургійних центрів був Гайворонівський, він складався з чотирьох агломераційних печей і двадцять одного сиродутного горна. Тут було виявлено залізні шлаки і кричне залізо, крім того було знайдено ознаки ковальства. Отже ця галузь була розвинена на досить високому рівні.

Кераміка була представлена перш за все, горщиками біконічної форми. Також трапляються горщики тюльпаноподібної форми і з загнутими до середини кінцями вінця.

Поховання представлялись характерними для слов'ян трупоспаленням на стороні, рештки тіл хоронили у ямках. Крім цього трапляються звичайні тіло покладення.

Період існування пеньківської культури датується V-VII ст. н. е., про неї у своїх записах згадують Прокопій і Йордан, вони пишуть про цих людей, як приналежних до антського союзу.

Подібною до пеньківської культури є колочинська, вони розвивались практично у одному часі. Тому між ними багато спільних рис, хоча у колочиньській спостерігаються впливи північно-східних сусідів з Білорусі і Смоленщини.

Друга половина І тис., у цей час у Західній Європі функціонують новосформовані феодальні держави, на основі германських племен. Слов'яни стали базою для державних утворень у Східній Європі. Крім Великоморавської, Чеської, Польської, Болгарської в наслідок закономірних процесів на території поширення східних слов'ян утворюється нова держава — Київська Русь. Причинами утворення нових державностей стало формування племінних союзів, так західні слов'яни поділились на поляків, чехів, словаків; південні: сербів, хорватів, словенців, боснійців, чорногорців; східні: слов'ян, полочан, кривичів, в'ятичів, радимичів, дреговичів, сіверян, деревлян, полян, білих хорватів, уличів, тиверців.

Див. також

• Мартинівський скарб

Джерела

• Винокур І., Телегін Д., Археологія України. Київ 1994.
• Баран В., Ранні слов'яни між Дніпром і Прип'яттю. Київ 1972.
• Проблемы этногенеза славян. Академія Наук Української РСР/ Інститут археології, Київ, 1978 (рос.)
• Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2.
• Седов В. В., Славяне в раннем средневековье. Том 2 — М.: Фонд археологии, 1995. — С. 67-93. — ISBN 5-87059-021-3