Суперкислоти: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
м Бот: Автоматизована заміна тексту: (-у даному випадку +у цьому випадку, -У даному випадку +У цьому випадку) |
Xqbot (обговорення | внесок) м r2.7.3) (Робот: замінив he:סופרחומצה на he:סופר-חומצה |
||
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
[[fi:Superhappo]] |
[[fi:Superhappo]] |
||
[[fr:Superacide]] |
[[fr:Superacide]] |
||
[[he: |
[[he:סופר-חומצה]] |
||
[[hr:Superkiseline]] |
[[hr:Superkiseline]] |
||
[[id:Superasam]] |
[[id:Superasam]] |
||
Версія за 23:23, 16 лютого 2013
Суперкислоти[1] [2] [3] [4] — речовини або суміш речовин, параметр кислотності яких перевищує кислотність 100% сульфатної кислоти.[5] У цьому випадку параметр кислотності приймається як здатність кислоти протонувати довільну основу і фактично збігається з функцією кислотності Гаммета.
Отже суперкислоти мають значення PKa з негативним знаком. Для розділення їх сили використовують функцію кислотності Гаммета — .[6]
Хімізм
Для сульфатної кислоти параметр кислотності становить H0 - 12,2. Прості суперкислоти до яких належать, наприклад, трифторметансульфонова (CF3SO3H) і фторсульфонова (FSO3H) кислоти приблизно в тисячу разів сильніші сульфатної. Ще сильнішою є фторостибатна кислота, що утворюється із пентафториду стибію (SbF5) та безводного фтороводню. При комбінуванні HSO3F з SbF5 фактор кислотності збільшується у 103 рази. Ця суміш реагує навіть з алканами. Її називають «чарівною кислотою» за властивість розчиняти віск.
Суперкислота є не окремою сполукою, а власне системою сполук, що суміщаються для досягнення високої кислотності. У водних розчинах однак не можна довести що кислота є суперкислотою, оскільки ступінь дисоціації не може бути більшим 100%. Це нівелюючий ефект води.
Історія
Термін суперкислота був введений Джеймсом Конантом у 1927 році для класифікації сильніших кислот, ніж звичайні мінеральні кислоти. У 1994 році Джордж Ола був удостоєний Нобелівської премії за своє дослідження суперкислот та їх застосування для прямого спостереження карбокатіонів (С+).
Джерела
- ↑ N. F. Hall, J. B. Conant: A Study of superacid solutions. I. The use of chloranil in glacial acetic acid and the strength of certain weak bases., in: J. Am. Chem. Soc. 1927, 49, 3047-3061; DOI:10.1021/ja01411a010.
- ↑ C. Janiak, T. M. Klapötke, H.-J. Meyer, E. Riedel, Moderne Anorganische Chemie, 2. Aufl., de Gruyter, Berlin, 2004.
- ↑ J. E. Huheey, E. Keiter, R. L. Keiter, Anorganische Chemie. Prinzipien von Struktur und Reaktivität, 3. Aufl., de Gruyter, Berlin, 2003.
- ↑ A. F. Holleman, E. Wiberg, Lehrbuch der Anorganischen Chemie, 101. Aufl., de Gruyter, Berlin, 1995.
- ↑ R. J. Gillespie, T. E. Peel, E. A. Robinson: Hammett acidity function for some super acid systems. I. Systems H2SO4-SO3, H2SO4-HSO3F, H2SO4-HSO3Cl, and H2SO4-HB(HSO4)4, in: J. Am. Chem. Soc. 1971, 93, 5083-5087; DOI:10.1021/ja00749a021.
- ↑ L. P. Hammett, A. J. Deyrup: A series of simple basic indicators. I. The acidity functions of mixtures of sulfuric acid and perchloric acids with water., in: J. Am. Chem. Soc. 1932, 54, 2721—2739; DOI:10.1021/ja01346a015.