Хабаров Єрофій Павлович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Виправлено джерел: 2; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.9.2
 
(Не показані 8 проміжних версій 5 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Вичитати}}{{Особа}}
{{Вичитати}}{{Особа
| ім'я = Єрофій Павлович Хабаров
| оригінал імені = Ерофей Павлович Хабаров (Святицкий)
| зображення = Chabarovsk - monument voor Jerofej Chabarov.jpg
| розмір = 250пкс
| підпис = Пам'ятник Єрофію Хабарову на Привокзальній площі Хабаровська
| рід діяльності =
| дата народження = бл. 1603
| місце народження = {{Місце народження|Великоустюзький повіт|у Великоустюзькому районі}}, [[Московське царство]]
| місце смерті = [[Братський острог]]<ref name="братськ" /> або [[Кіренськ|Усть-Кіренський острог]]
| дата смерті = бл. 1671
| батько = Павло Хабаров
| мати = Ірина Хабарова
| діти = Андрій, Семен, Леонтій
| Премії та нагороди =
}}
'''Єрофій Хабаров''' ({{lang-ru|Ерофей Павлович Хабаров (Святицкий)}})&nbsp;— російський підприємець і авантюрист, найвідоміший своїм дослідженням регіону річки [[Амур (річка)|Амур]] та спробами колонізувати цю територію для [[Московське царство|Московії]].
'''Єрофій Хабаров''' ({{lang-ru|Ерофей Павлович Хабаров (Святицкий)}})&nbsp;— російський підприємець і авантюрист, найвідоміший своїм дослідженням регіону річки [[Амур (річка)|Амур]] та спробами колонізувати цю територію для [[Московське царство|Московії]].


Місто [[Хабаровськ]], а також невелике містечко та залізнична станція [[Єрофей Павлович]] (розташоване на [[Транссибірська залізниця|Транссибірській залізниці]] в [[Амурська область|Амурській області]]) носять його ім'я.
Місто [[Хабаровськ]], а також невелике містечко та залізнична станція [[Єрофей Павлович]] (розташоване на [[Транссибірська залізниця|Транссибірській залізниці]] в [[Амурська область|Амурській області]]) мають його ім'я.


Існує версія, що Хабаровськ назвали так не на честь Хабарова, а від слова «хабар»&nbsp;— удача (в російській трактовці)<ref>{{Cite web|title=Версия о том, что Хабаровск назвали так не в честь Хабарова, а от слова "хабар" - удача. :: Амур-лайф|url=https://web.archive.org/web/20170403015257/http://amur-life.su/article/5335|website=web.archive.org|date=2017-04-03|accessdate=2020-07-30}}</ref><ref>{{Cite web|title=Версия о том, что Хабаровск назвали так не в честь Хабарова, а от слова "хабар" - удача. - ALeonkin|url=https://web.archive.org/web/20170430094237/http://aleonkin.livejournal.com/498059.html|website=web.archive.org|date=2017-04-30|accessdate=2020-07-30}}</ref>.
Існує версія, що Хабаровськ назвали так не на честь Хабарова, а від слова «хабар»&nbsp;— удача (в російській трактовці)<ref>{{Cite web|title=Версия о том, что Хабаровск назвали так не в честь Хабарова, а от слова "хабар" - удача. :: Амур-лайф|url=http://amur-life.su/article/5335|website=web.archive.org|date=2017-04-03|accessdate=2020-07-30|archive-date=2017-04-03|archive-url=https://web.archive.org/web/20170403015257/http://amur-life.su/article/5335}}</ref><ref>{{Cite web|title=Версия о том, что Хабаровск назвали так не в честь Хабарова, а от слова "хабар" - удача. - ALeonkin|url=http://aleonkin.livejournal.com/498059.html|website=web.archive.org|date=2017-04-30|accessdate=2020-07-30|archive-date=2017-04-30|archive-url=https://web.archive.org/web/20170430094237/http://aleonkin.livejournal.com/498059.html}}</ref>.


Уродженець [[Великий Устюг|Великого Устюга]] на півночі Європейської Росії, Хабаров був керуючим на [[Строганови|Строгановській]] солеварні у [[Сольвичегодськ]]у<ref name="Bobrick">{{cite book|last=Bobrick|first=Benson|title=East of the Sun|publisher=Poseidon Press|location=New York, New York|year=1992|pages=81–85|chapter=5: The Black Dragon River|isbn=0-671-66755-6}}</ref>. В 1625 році Хабаров відплив з [[Тобольськ]]а до [[Мангазея|Мангазеї]]. Через три роки він покинув місто своєю експедицією і досяг річки [[Хета|Хети]] (на сході [[Таймир]]у). В 1630 році Хабаров взяв участь у плаванні з Мангазеї до Тобольська. В 1632—1641&nbsp;рр. він досяг річки [[Лена (річка)|Лена]] і заснував сільськогосподарське поселення з [[солеварня|солеварнею]] вздовж Лени у гирлах річок [[Кута (притока Лени)|Кута]] та [[Кіренга]].
Уродженець [[Великий Устюг|Великого Устюга]] на півночі Європейської Росії, Хабаров був керуючим на [[Строганови|Строгановській]] солеварні у [[Сольвичегодськ]]у<ref name="Bobrick">{{cite book|last=Bobrick|first=Benson|title=East of the Sun|url=https://archive.org/details/eastofsunepiccon00bobr|publisher=Poseidon Press|location=New York, New York|year=1992|pages=[https://archive.org/details/eastofsunepiccon00bobr/page/81 81]–85|chapter=5: The Black Dragon River|isbn=0-671-66755-6}}</ref>. В 1625 році Хабаров відплив з [[Тобольськ]]а до [[Мангазея|Мангазеї]]. Через три роки він покинув місто своєю експедицією і досяг річки [[Хета|Хети]] (на сході [[Таймир]]у). В 1630 році Хабаров взяв участь у плаванні з Мангазеї до Тобольська. В 1632—1641&nbsp;рр. він досяг річки [[Лена (річка)|Лена]] і заснував сільськогосподарське поселення з [[солеварня|солеварнею]] вздовж Лени у гирлах річок [[Кута (притока Лени)|Кута]] та [[Кіренга]].


== Перша експедиція 1649–50 ==
== Перша експедиція 1649–50 ==
В 1649 році він став другим російським дослідником Амуру після {{нп|Василь Поярков|Василя Пояркова||Vassili Poyarkov}} (1643—1646). Шлях Пояркова вгору через річку Алдан був надто важким, щоб бути практичним. У якийсь момент Хабаров намагався дістатися до Амуру через річку [[Вітім (річка)|Вітім]]<ref>Basil Dymytryshyn, 'Russia's Conquest of Siberia', 1985, volume one, document 75</ref>. В 1647 році мисливець повернувся до Якутська з річки [[Олекма]] і повідомив, що цім маршрутом можна дістатися до Амуру. Навесні 1649 року Хабаров вирушив за власний рахунок вгору через річку Олекма, її притоку, Тунгур і вийшов до річки [[Шилка]]. Досягнувши верхнього Амуру (Даурія) на початку 1650 року, він знайшов майже безлюдну країну, репутація козаків передувала їм. Винашовши добрий шлях, він повернувся до [[Якутськ]]а у травні 1650 року і подав свій звіт. Він схвально відгукувався про цей край, попередив про небезпеку китайського втручання та запропонував потужнішу експедицію з професійними солдатами.
В 1649 році він став другим російським дослідником Амуру після {{нп|Василь Поярков|Василя Пояркова||Vassili Poyarkov}} (1643—1646 рр.). Шлях Пояркова вгору через річку Алдан був надто важким, щоб бути практичним. У якийсь момент Хабаров намагався дістатися до Амуру через річку [[Вітім (річка)|Вітім]]<ref>Basil Dymytryshyn, 'Russia's Conquest of Siberia', 1985, volume one, document 75</ref>. В 1647 році мисливець повернувся до Якутська з річки [[Олекма]] і повідомив, що цім маршрутом можна дістатися до Амуру. Навесні 1649 року Хабаров вирушив власним коштом вгору через річку Олекма, її притоку, Тунгур і вийшов до річки [[Шилка]]. Досягнувши верхнього Амуру (Даурія) на початку 1650 року, він знайшов майже безлюдну країну, репутація козаків передувала їм. Винашовши добрий шлях, він повернувся до [[Якутськ]]а у травні 1650 року і подав свій звіт. Він схвально відгукувався про цей край, попередив про небезпеку китайського втручання та запропонував потужнішу експедицію з професійними солдатами.


== Друга експедиція 1650–53 ==
== Друга експедиція 1650–53 ==
Враховуючи часові затримки спілкування з Москвою, [[Якутське воєводство#Відомі якутські воєводи|якутський воєвода]] Францбеков вирішив діяти самостійно і послав Хабарова назад на південь з більшим військом. Воєвода також подарував Хабарову листи від царя [[Олексій Михайлович|Олексія]] до князя Даурії Лавкая Албазинського та «князя Богдоя» із пропозицією підпорядкуватись російському цареві і погрожував послати армію 6 000 чоловік, якщо вони не підкоряться<ref>[http://ostrog.ucoz.ru/publikacii/4_34_5.htm Грамата, данная из Якутска, для вручения ея, через Хабарова, Князю Богдою, после перваго возвращения Хабарова с Амура, в 1650 г.] {{ref-ru}}</ref>
Враховуючи часові затримки спілкування з Москвою, [[Якутське воєводство#Відомі якутські воєводи|якутський воєвода]] Францбеков вирішив діяти самостійно і послав Хабарова назад на південь з більшим військом. Воєвода також подарував Хабарову листи від царя [[Олексій Михайлович|Олексія]] до князя Даурії Лавкая Албазинського та «князя Богдоя» із пропозицією підпорядкуватись російському цареві й погрожував послати армію 6 000 осіб, якщо вони не підкоряться<ref>[http://ostrog.ucoz.ru/publikacii/4_34_5.htm Грамата, данная из Якутска, для вручения ея, через Хабарова, Князю Богдою, после перваго возвращения Хабарова с Амура, в 1650 г.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180104201124/http://ostrog.ucoz.ru/publikacii/4_34_5.htm |date=4 січня 2018 }} {{ref-ru}}</ref>
⚫
<ref>{{cite journal|url=http://ostrog.ucoz.ru/publikacii/4_34.htm|title=ИСТОРИЧЕСКИЕ АКТЫ О ПОДВИГАХ ЕРОФЕЯ ХАБАРОВА, НА АМУРЕ, В 1649–1651 гг.|journal=Сын Отечества|year=1840|issue=1C|accessdate=19 квітня 2020|archive-date=11 вересня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190911120120/http://ostrog.ucoz.ru/publikacii/4_34.htm}}</ref>
<ref>{{cite journal|url=http://ostrog.ucoz.ru/publikacii/4_34.htm
⚫
| title = ИСТОРИЧЕСКИЕ АКТЫ О ПОДВИГАХ ЕРОФЕЯ ХАБАРОВА, НА АМУРЕ, В 1649–1651 гг.|journal=Сын Отечества|year=1840|issue=1C}}</ref>
<ref>Dymytryshyn, document 77</ref>. Францбеков припускав, що цей князь Богдой був ще одним сибірським вождем. Фактично він був імператором Китаю.
<ref>Dymytryshyn, document 77</ref>. Францбеков припускав, що цей князь Богдой був ще одним сибірським вождем. Фактично він був імператором Китаю.


Хабаров перетнув гори восени 1650 і цього разу зустрів збройний опір. Він збудував зимовники в Альбазіні. Отримавши підкріплення у червні 1651 року, він відправився на Амур. До вересня загін дійшов до гирла [[Сунгарі]]. До 29 вересня загін дійшов до Ачанська поблизу сучасного Хабаровська і вирішив там зимувати. 8 жовтня на них напали близько 1000 місцевих жителів, які, зазнавши поразки, звернулися до своїх маньчжурських господарів. 24 березня 1652, з [[Нін'ань|Нін'аню]] прибули сили 2 тисячі маньчжурів та корейців, озброєних артилерією, та атакували Ачанськ. Хабарову вдалося їх перемогти. (маньчжурський генерал Хайсе був згодом страчений за свою некомпетентність) Не знаючи, скільки ще китайців було в цьому районі, 22 квітня Хабаров розпочав відхід з Амуру. Одного разу він зіткнувся з військом 6000 китайців, але зміг прослизнути повз них під покровом туману і темряви. Далі вгору за течією він зустрів військо із 117 козаків, які були відправлені як підкріплення. Він довідався від полонених, що на Сунгарі збирається нова армія маньчжурів. 1 серпня він дійшов до гирла Зеї. Тут 136 вояків його загону повстали, залишивши 212 вірних вояків. Від Зеї він відправив доповідь<ref>Dymytryshyn, document 81,</ref> [[Якутське воєводство|Якутському воєводству]], в якій фактично описує спалення сіл, вбивство тубільців та катування в'язнів.
Хабаров перетнув гори восени 1650 року і цього разу зустрів збройний опір. Він збудував зимовники в Альбазіні. Отримавши підкріплення у червні 1651 року, він відправився на Амур. До вересня загін дійшов до гирла [[Сунгарі]]. До 29 вересня загін дійшов до Ачанська поблизу сучасного Хабаровська і вирішив там зимувати. 8 жовтня на них напали близько 1000 місцевих жителів, які, зазнавши поразки, звернулися до своїх маньчжурських господарів. 24 березня 1652 року, з [[Нін'ань|Нін'аню]] прибуло військо в 2 тисячі маньчжурів та корейців, озброєних артилерією, та атакували Ачанськ. Хабарову вдалося їх перемогти. (маньчжурський генерал Хайсе був згодом страчений за свою некомпетентність) Не знаючи, яка ще кількість китайців була в цьому районі, 22 квітня Хабаров розпочав відхід з Амуру. Одного разу він зіткнувся з військом у 6000 китайців, але зміг прослизнути повз них під покровом туману і темряви. Далі вгору за течією він зустрів військо із 117 козаків, які були відправлені як підкріплення. Він довідався від полонених, що на Сунгарі збирається нова армія маньчжурів. 1 серпня він дійшов до гирла Зеї. Тут 136 вояків його загону повстали, залишивши 212 вірних вояків. Від Зеї він відправив доповідь<ref>Dymytryshyn, document 81,</ref> [[Якутське воєводство|Якутському воєводству]], в якій фактично описує спалення сіл, вбивство тубільців та катування в'язнів.


Достовірних джерел немає, але найімовірніше загін Хабарова зимував на Зеї. Восени 1653&nbsp;р. підійшло підкріплення 150 вояків під орудою Димитрія Зінов'єва. Як шляхтич, Зінов'єв волів особисто очолити об'єднаний загін. Коли Хабаров відмовився, його заарештували. Не в змозі заручитися підтримкою вояків Хабарова і не маючи адекватного способу поводження з маньчжурами, Зінов'єв і частина сил пішли з Амуру. Онуфрій Степанов залишився керівником тих, хто залишився.
Достовірних джерел немає, але найімовірніше загін Хабарова зимував на Зеї. Восени 1653&nbsp;року підійшло підкріплення 150 вояків під орудою Димитрія Зінов'єва. Як шляхтич, Зінов'єв волів особисто очолити об'єднаний загін. Коли Хабаров відмовився, його заарештували. Не в змозі заручитися підтримкою вояків Хабарова і не маючи адекватного способу поводження з маньчжурами, Зінов'єв і частина сил пішли з Амуру. Онуфрій Степанов залишився керівником тих, хто залишився.

⚫
Хабаров був позбавлений чину та майна і був відправлений у п'ятнадцятимісячну подорож до Москви, за для суду. Після року ув'язнення його виправдали. Йому було присвоєно другорядне благородне звання (''[[Діти боярські|Син боярський]] з Ілімська'') за умови повернення до Сибіру. Він знову з'являється в записах 1658 року, коли сибірське відомство наказало помістити його у кайдани, якщо він відмовиться очолити нову експедицію до Амуру. Після цього він зникає із записів.


⚫
Хабаров був позбавлений чину та майна і був відправлений у п'ятнадцятимісячну подорож до Москви, задля суду. Після року ув'язнення його виправдали. Йому було надано другорядне благородне звання (''[[Діти боярські|Син боярський]] з Ілімська'') за умови повернення до Сибіру. Він знову з'являється в записах 1658 року, коли сибірське відомство наказало помістити його у кайдани, якщо він відмовиться очолити нову експедицію до Амуру. Після цього він зникає із записів.


== Примітки ==
== Примітки ==

Поточна версія на 03:48, 16 жовтня 2022

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами.
Єрофій Павлович Хабаров
Ерофей Павлович Хабаров (Святицкий)
Пам'ятник Єрофію Хабарову на Привокзальній площі Хабаровська
Народивсябл. 1603
Великоустюзький повіт, Московське царство
Помербл. 1671
Братський острог[1] або Усть-Кіренський острог
КраїнаМосковське царство
Діяльністьмандрівник-дослідник
БатькоПавло Хабаров
МатиІрина Хабарова
ДітиАндрій, Семен, Леонтій

Єрофій Хабаров (рос. Ерофей Павлович Хабаров (Святицкий)) — російський підприємець і авантюрист, найвідоміший своїм дослідженням регіону річки Амур та спробами колонізувати цю територію для Московії.

Місто Хабаровськ, а також невелике містечко та залізнична станція Єрофей Павлович (розташоване на Транссибірській залізниці в Амурській області) мають його ім'я.

Існує версія, що Хабаровськ назвали так не на честь Хабарова, а від слова «хабар» — удача (в російській трактовці)[2][3].

Уродженець Великого Устюга на півночі Європейської Росії, Хабаров був керуючим на Строгановській солеварні у Сольвичегодську[4]. В 1625 році Хабаров відплив з Тобольська до Мангазеї. Через три роки він покинув місто своєю експедицією і досяг річки Хети (на сході Таймиру). В 1630 році Хабаров взяв участь у плаванні з Мангазеї до Тобольська. В 1632—1641 рр. він досяг річки Лена і заснував сільськогосподарське поселення з солеварнею вздовж Лени у гирлах річок Кута та Кіренга.

Перша експедиція 1649–50

[ред. | ред. код]

В 1649 році він став другим російським дослідником Амуру після Василя Пояркова[en] (1643—1646 рр.). Шлях Пояркова вгору через річку Алдан був надто важким, щоб бути практичним. У якийсь момент Хабаров намагався дістатися до Амуру через річку Вітім[5]. В 1647 році мисливець повернувся до Якутська з річки Олекма і повідомив, що цім маршрутом можна дістатися до Амуру. Навесні 1649 року Хабаров вирушив власним коштом вгору через річку Олекма, її притоку, Тунгур і вийшов до річки Шилка. Досягнувши верхнього Амуру (Даурія) на початку 1650 року, він знайшов майже безлюдну країну, репутація козаків передувала їм. Винашовши добрий шлях, він повернувся до Якутська у травні 1650 року і подав свій звіт. Він схвально відгукувався про цей край, попередив про небезпеку китайського втручання та запропонував потужнішу експедицію з професійними солдатами.

Друга експедиція 1650–53

[ред. | ред. код]

Враховуючи часові затримки спілкування з Москвою, якутський воєвода Францбеков вирішив діяти самостійно і послав Хабарова назад на південь з більшим військом. Воєвода також подарував Хабарову листи від царя Олексія до князя Даурії Лавкая Албазинського та «князя Богдоя» із пропозицією підпорядкуватись російському цареві й погрожував послати армію 6 000 осіб, якщо вони не підкоряться[6] [7] [8]. Францбеков припускав, що цей князь Богдой був ще одним сибірським вождем. Фактично він був імператором Китаю.

Хабаров перетнув гори восени 1650 року і цього разу зустрів збройний опір. Він збудував зимовники в Альбазіні. Отримавши підкріплення у червні 1651 року, він відправився на Амур. До вересня загін дійшов до гирла Сунгарі. До 29 вересня загін дійшов до Ачанська поблизу сучасного Хабаровська і вирішив там зимувати. 8 жовтня на них напали близько 1000 місцевих жителів, які, зазнавши поразки, звернулися до своїх маньчжурських господарів. 24 березня 1652 року, з Нін'аню прибуло військо в 2 тисячі маньчжурів та корейців, озброєних артилерією, та атакували Ачанськ. Хабарову вдалося їх перемогти. (маньчжурський генерал Хайсе був згодом страчений за свою некомпетентність) Не знаючи, яка ще кількість китайців була в цьому районі, 22 квітня Хабаров розпочав відхід з Амуру. Одного разу він зіткнувся з військом у 6000 китайців, але зміг прослизнути повз них під покровом туману і темряви. Далі вгору за течією він зустрів військо із 117 козаків, які були відправлені як підкріплення. Він довідався від полонених, що на Сунгарі збирається нова армія маньчжурів. 1 серпня він дійшов до гирла Зеї. Тут 136 вояків його загону повстали, залишивши 212 вірних вояків. Від Зеї він відправив доповідь[9] Якутському воєводству, в якій фактично описує спалення сіл, вбивство тубільців та катування в'язнів.

Достовірних джерел немає, але найімовірніше загін Хабарова зимував на Зеї. Восени 1653 року підійшло підкріплення 150 вояків під орудою Димитрія Зінов'єва. Як шляхтич, Зінов'єв волів особисто очолити об'єднаний загін. Коли Хабаров відмовився, його заарештували. Не в змозі заручитися підтримкою вояків Хабарова і не маючи адекватного способу поводження з маньчжурами, Зінов'єв і частина сил пішли з Амуру. Онуфрій Степанов залишився керівником тих, хто залишився.

Хабаров був позбавлений чину та майна і був відправлений у п'ятнадцятимісячну подорож до Москви, задля суду. Після року ув'язнення його виправдали. Йому було надано другорядне благородне звання (Син боярський з Ілімська) за умови повернення до Сибіру. Він знову з'являється в записах 1658 року, коли сибірське відомство наказало помістити його у кайдани, якщо він відмовиться очолити нову експедицію до Амуру. Після цього він зникає із записів.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою братськ не вказано текст
  2. ↑ Версия о том, что Хабаровск назвали так не в честь Хабарова, а от слова "хабар" - удача. :: Амур-лайф. web.archive.org. 3 квітня 2017. Архів оригіналу за 3 квітня 2017. Процитовано 30 липня 2020.
  3. ↑ Версия о том, что Хабаровск назвали так не в честь Хабарова, а от слова "хабар" - удача. - ALeonkin. web.archive.org. 30 квітня 2017. Архів оригіналу за 30 квітня 2017. Процитовано 30 липня 2020.
  4. ↑ Bobrick, Benson (1992). 5: The Black Dragon River. East of the Sun. New York, New York: Poseidon Press. с. 81–85. ISBN 0-671-66755-6.
  5. ↑ Basil Dymytryshyn, 'Russia's Conquest of Siberia', 1985, volume one, document 75
  6. ↑ Грамата, данная из Якутска, для вручения ея, через Хабарова, Князю Богдою, после перваго возвращения Хабарова с Амура, в 1650 г. [Архівовано 4 січня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ ИСТОРИЧЕСКИЕ АКТЫ О ПОДВИГАХ ЕРОФЕЯ ХАБАРОВА, НА АМУРЕ, В 1649–1651 гг. Сын Отечества (1C). 1840. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 19 квітня 2020.
  8. ↑ Dymytryshyn, document 77
  9. ↑ Dymytryshyn, document 81,
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хабаров_Єрофій_Павлович&oldid=37362010