Повстансько-партизанський штаб УНР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повстансько-партизанський штаб УНР
На службі21 січня — 23 жовтня 1921
КраїнаУкраїнська Народна Республіка
Видсухопутні війська
Гарнізон/ШтабТарнів (січень — квітень 1921)
Львів (квітень — 23 жовтня 1921)
КонфліктиРадянсько-українська війна
Командування
Головнокомандувач армії УНРСимон Петлюра
Командувач Повстанської арміїЮрій Тютюнник
Начальник штабуЮрій Отмарштейн

Повстансько-партизанський штаб УНР — таємний орган, створений для підготовки походу в Україну Повстанської армії Української Народної Республіки, а також координації діяльності повстанських загонів на окупованій більшовиками території, підпорядкований Державному центру УНР та польському генеральному штабу.

Створення штабу

[ред. | ред. код]

На початку грудня 1920 року для організації повстанського руху в Україні наказом № 73 по Головній управі Генерального штабу Армії УНР було створено відділ повстанських організацій у складі 5 осіб на чолі з підполковником В.Зеєргошем. Проте скоро виявилося, що цей орган не відповідає рівню покладених на нього завдань.[1][2]

З 1921 року керівництво УНР починає формувати більш централізовану і розгалужену систему координації та підтримки повстанського руху в Україні. 21 січня при Головній Команді військ УНР на засіданні Ради Народних Міністрів у Тарнові було утворено Повстансько-партизанський штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного російсько-більшовицького режиму[3].

За пропозицією генерал-хорунжого Всеволода Петрова керувати новоствореним штабом мав безпосередньо Симон Петлюра як головнокомондувач армії УНР. Справу підготовки до походу в Україну головнокомандувач доручив відомому військовому діячеві генерал-хорунжому Юрію Тютюннику. Штаб мав вирішувати усі питання, пов'язані зі збройною протидією більшовицьким окупантам та організацією широкомасштабного антикомуністичного повстання в Україні.[4] Начальником штабу було призначено полковника Юрія Отмарштейна.

Переїзд

[ред. | ред. код]

22 червня 1921 року Повстансько-партизанський штаб переїхав до Львова з дорученням — розробити там план організації повстанської армії[5]. Поляки зобов'язалися постачати необхідні засоби для штабу та його станиць, через які переходитимуть посланці в Україну, дозволяли використовувати інтернованих старшин та козаків як посланців в Україну, обіцяли видавати документи на безкоштовний переїзд залізницею для службовців Штабу.[6] Причиною зміни місця перебування стало бажання Тютюнника посилити конспірацію у Повстансько-партизанському штабі і наблизити його до кордону.

Керівництво

[ред. | ред. код]
Схема організації повстанської мережі в Україні у 1921—1922 рр.

Діяльність

[ред. | ред. код]

У березні 1921 року Повстансько-партизанським штабом на кордоні створено два контрольно-розвідувальні пункти: у Тернополі та Дубно. Згодом кількість контрольно-розвідувальних пунктів збільшено до п'яти. Один був на Галичині, один у Поділлі в містечку Копичинці (командир — сотник Кузьменко-Титаренко) та три на Волині: у Кременці (командир — сотник Редька), у Корці (сотник Лінкевич), у Сарнах (сотник Головко-Левицький)[9].

Навесні 1921 року територію України було розділено на п'ять повстанських груп і 22 повстанських райони. Штаб кожної групи координував діяльність 3-5 повстанських районів. Керівники груп підпорядковувалися керівнику ППШ. Вони передавали отримані від ППШ завдання керівникам повстанських районів і слідкували за їх виконанням, координували повстанські операції в районах, перевіряли і пересилали до ППШ розвідувальні відомості, організовували агітаційну антибільшовицьку діяльність, а також наглядали за тим, щоб захоплені в більшовиків кошти передавалися до повстанських організацій.[10]

Зв'язок із закордонним штабом Петлюри і координацію між місцевими повстанськими організаціями здійснював Центральний український повстанський комітет (Цупком) або в іншому варіанті — Всеукраїнський центральний повстанський комітет (ВУЦПК), який знаходився в Києві. Цупком мав на місцях старшин для доручень, обов'язком яких було встановлення та підтримання зв'язку з діючими повстанськими загонами. Представником Цупкому на Катеринославщині був старшина для доручень Олександр Нестеренко[11]. Проте Олександр Нестеренко навіть не встиг розгорнути підпільний рух, оскільки був заарештований[12].

Розформування

[ред. | ред. код]

23 жовтня 1921 року напередодні початку Другого зимового походу львівський штаб реорганізовано в Українське інформаційно-пресове бюро, а на зміну ППШ створено Штаб Повстанської армії[13]. Згодом, у лютому 1922-го інформаційно-пресове бюро було розформовано. Після розформування українським співробітникам надано польське громадянство, а поляків, які брали активну участь у діяльності штабу, на вимогу уряду УСРР звільнено із державних посад. Зважаючи на безперспективність подальших воєнних дій у боротьбі за українську державність, один з керівників штабу — Юрій Тютюнник — вирішив остаточно розірвати відносини з поляками. Подальші спроби Польщі відновити роботу організації з метою визволення України не увінчалися успіхом.[14]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Срібняк І. Діяльність Партизанського-Повстанського Штабу при Головній Команді Військ УНР у 1921 р. // Український історичний журнал. — К., 2001. — № 5. — С.108
  2. Бессарабська повстанська група в Другому Зимовому поході Армії УНР / Я. Файзулін — К.: Інститут історії України НАН України, 2011 — с. 369
  3. Котович І. Повстання в Україні в листопаді 1921 року//Українські вісті. — Детройд, 1981. — № 39 (2471), 40 (2472)
  4. Повстанці Одещини і Придністров'я. Антикомуністичний повстанський рух на Південному Заході України./ Боган С. М. — Кам'янець-Подільський: Друкарня «Рута», 2013. — c. 43
  5. Documenty i materiały do historii stosunków polsko-radzieckich. T.4:kwieceń 1921 — maj 1926. — Warszawa: Ksiąźuka, 1965. — 77 s. (пол.)
  6. Голинков Д. А. Крушение антисоветского подполья в СССР. — М.: Политиздат, 1975. — c.c. 486—487
  7. ЦДАВОВУ.— Ф.2297.— Оп.1.— Спр.15.— Арк.15.
  8. Вигнати окупанта./ Гречанівський Д. — Мюнхен, 1963. — с. 32.
  9. Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — К.: «Стікс», 2011. — с. 34 ISBN 978-966-96849-8-1
  10. Перелоги Української революції: Другий зимовий похід армії УНР./ Файзулін Я. М., Скальський В. В. — К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008. — c. 25
  11. Володимир Стецюк Справа петлюрівської повстанської організації // газета «День». — К., 29 серпня, 2020
  12. Подпольное движение - курс на поражение (1921 год) Ч.2/2 | Дневник повстанца Подгорного-Полина | (укр.), процитовано 26 квітня 2023
  13. Генерал Юрко Тютюнник/ Шатайло О.Л. — Львів: «Світ», 2000. — с. 76 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2014. Процитовано 11 вересня 2016.
  14. Повстансько-партизанський штаб УНР. О. Муравський, О. Вішка.; Інститут Історії України

Джерела та література

[ред. | ред. код]