Тіна Тернер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тернер.
Тіна Тернер
Tina Turner
Зображення
Зображення
Тіна Тернер, 1985 рік
Основна інформація
Повне ім'яангл. Anna Mae Bullock
Дата народження26 листопада 1939(1939-11-26)
Місце народженняНатбуш, Теннессі, США
Дата смерті24 травня 2023(2023-05-24) (83 роки)
Місце смертіКюснахт, Цюрих, Швейцарія
Роки активності1956—2023
ГромадянствоСША США
Національністьафроамериканці[1][2][3]
Віросповіданнябуддизм
Професіяспівачка, композитор
ОсвітаSumner High Schoold
Співацький голосконтральто
Інструментивокал[d]
Моваанглійська
Жанррок-н-ролл, ритм-н-блюз, рок, фанк, соул, поп-музика
ПсевдонімиTina Turner
КолективиIke & Tina Turner, Kings of Rhythmd і Beyond
ЧленствоIke & Tina Turner, Kings of Rhythmd і Beyondd
ЛейблSonja, Pompeii, United Artists, Capitol, Parlophone, Virgin
Нагороди —
Діти (4[4])Raymond Craig Turnerd і Ronnie Turnerd
Автограф
Офіційний сайт
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Тіна Тернер (англ. Tina Turner, при народженні Анна Мей Баллок, англ. Anna Mae Bullock; 26 листопада 1939 — 24 травня 2023[5][6]) — американська співачка, громадянка Швейцарії (з 2013), авторка пісень, акторка й танцівниця, володарка восьми премій «Греммі». За свій артистизм, темперамент і сценічну виразність нагороджена титулом «Королеви рок-н-ролу».

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Тернер народилася під ім'ям Анна Мей Баллок[a][7][8] 26 листопада 1939 року в Браунсвіллі, штат Теннессі[9][10][11][12]. Вона була наймолодшою донькою Флойда Річарда Баллока та його дружини Зельми Прісцилли (уродженої Каррі)[9][13]. Сім'я жила в сільській неінкорпорованій громаді Натбуш, штат Теннессі, де батько Баллок працював наглядачем за пайовиками на фермі Пойндекстер на 180-му шосе; пізніше вона згадувала, як у ранньому віці збирала бавовну зі своєю сім'єю[14][15].

Хоча Баллок була афроамериканкою, вона вважала, що серед її предків є значна кількість корінних американців, поки не взяла участь у серіалі телемережі PBS «Життя афроамериканців 2» з Генрі Луїсом Гейтсом[16][17]. Гейтс оприлюднив результати її генеалогічного ДНК-тесту і дослідження історії її родини[18].

У Баллок було дві старші сестри, Евелін Хуаніта Каррі та Рубі Аллайн Буллок, яка писала пісні[19]. Вона була троюрідною сестрою блюзмена Юджина Бріджеса[20]. Ще маленькими дітьми три сестри були розлучені, коли їхні батьки переїхали до Ноксвілла, штат Теннессі, де вони працювали на оборонному об'єкті в часи Другої світової війни[15]. Її відправили жити до дідуся та бабусі по батьківській лінії, Алекса і Роксани Баллок, що відрізнялися строгим норовом та релігійністю, вони служили дияконами у Вудлоунській місіонерській баптистській церкві[15][21]. Після війни сестри возз'єдналися і з батьками переїхали до Ноксвілла[15]. Через два роки сім'я повернулася до Натбуша, оселившись в районі Флагг-Гроув, де Баллок відвідувала початкову школу з першого по восьмий клас[22][23].

В юності вона співала в церковному хорі баптистської церкви Спрінг-Гілл у Натбуші[24][25]. 1950 року, коли Баллок було 11 років, Зельма, втомившись від насильницького ставлення до неї Флойда, нікому не повідомивши, залишила їхній дім й поїхала до Сент-Луїса[26]. Через два роки після того, як її мати покинула сім'ю, батько одружився з іншою жінкою і переїхав до Детройта. Баллок та її сестер відправили жити до бабусі по материнській лінії, Джоржанни Каррі, у Браунсвілль, штат Теннессі[26]. Надалі у своїй автобіографії «Я, Тіна» вона писала про те, як відчувала, що батьки її не люблять і що вона нікому не потрібна[27]. Зельма планувала піти від Флойда раніше, але після того як завагітніла, вирішила залишилася[28]. Баллок згадувала про свою мати: «Вона була дуже молодою жінкою, яка не хотіла мати ще одну дитину»[28].

Підлітком Буллок працювала прислугою в сім'ї Хендерсонів у Ріплі, штат Теннессі[29]. У будинку Хендерсонів до неї прийшла звістка про загибель в автокатастрофі її зведеної сестри Евелін, у яку та потрапила разом зі своїми двоюрідними сестрами Маргарет і Велою Еванс (останній вдалося вижити)[30][31]. Будучи, за власним зізнанням, «пацанкою», Баллок виступала у Карверській середній школі у Браунсвіллі як у групі підтримки, так і у самій жіночій баскетбольній команді, «спілкуючись з іншими при кожній нагоді»[14][26]. У віці 16 років, коли померла її бабуся, вона переїхала жити до матері в Сент-Луїс. У 1958 році вона закінчила Самнерську середню школу, після чого пішла працювати саніторкою в Єврейській лікарні Барнса[32][33].

1956—1960: початок кар'єри

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ike & Tina Turner
Без нього я б загубилася у своєму житті на той момент. Я маю на увазі, що могла би робити дві речі: працювати в лікарні або співати в гурті Айка. Я більше нічого не знала. І нікого іншого. І я хотіла співати.

—Тіна Тернер (1986)[34]

Баллок і її сестра стали часто виступати в нічних клубах Сент-Луїса та Іст-Сент-Луїса[26]. У клубі «Манхеттен» в Іст-Сент-Луїсі вона уперше побачила виступ Айка Тернера з його гуртом «Kings of Rhythm»[26]. Баллок вражена його талантом згодом згадувала, що «майже впала в транс», спостерігаючи за його грою[35]. Вона попросила Тернера дозволити їй співати в його гурті, попри те, що мало хто з жінок будь-коли виступав із ним[25]. Тернер сказав, що зателефонує їй, але так і не зробив це[36]. Одного вечора 1956 року Баллок взяла мікрофон у барабанщика «Kings of Rhythm» Юджина Вашингтона під час антракту і заспівала блюзову баладу Бі Бі Кінга «You Know I Love You»[37][38]. Почувши спів Баллок, Айк Тернер запитав її, чи знає вона ще пісні. Після цього вона співала до кінця вечора і надалі стала провідною вокалісткою його гурту[39][38][40]. У цей період він навчав її тонкощів вокального контролю та виконання[39]. Перший запис Баллок зробили 1958 року під ім'ям Літтл Енн на синглі «Boxtop». На цьому записі вона виступала як вокалістка разом з Айком й іншим співаком «Kings of Rhythm» Карлсоном Олівером[41].

1960 року Айк Тернер написав пісню «A Fool in Love» для співака Арта Лeссітера. Баллок мала створювати вокальний фон разом із бек-вокалістками Лессітера, гуртом «Artettes». Однак Лессітер не з'явився на сесію запису в «Technisonic Studios»[42]. Оскільки студійний час вже був оплачений Тернером, Баллок запропонувала дати їй заспівати головну партію[43][44]. Тернер вирішив використати Баллок для запису демо, маючи намір пізніше стерти її спів і додати вокал Лессітера[44][39]. Місцевий диск-жокей із Сент-Луїса Дейв Діксон переконав Тернера відправити запис Джаггі Мюррею, президенту R&B-лейблу «Sue Records»[45][46]. Почувши пісню, Мюррей був вражений вокалом Баллок і пізніше заявив, що «Тіна звучала як кричущий бруд. Це було фанкове звучання»[46]. Мюррей купив трек і заплатив Тернеру аванс у розмірі 25,000 доларів за право на запис і публікацію[46][47][48]. Також Мюррей переконав Тернера зробити Баллок «зіркою шоу»[48]. Відповідно цьому Тернер дав Баллок нове ім'я «Тіна», яке римувалося з ім'ям Шина[46][49]. На створення її сценічного образу його надихнули комікси «Шина, королева джунглів» та «Ніока, дівчина з джунглів»[50][51]. Тернер додав до її нового імені своє прізвище і захистив все це авторським правом, зареєструвавши торгову марку «Tina Turner»[52]. Його ідея полягала в тому, що якщо Баллок покине його, як це робили попередні співачки, він зможе замінити її іншою «Тіною Тернер». Надалі їхній творчий дует вказувався як «Ike & Tina Turner» («Айк і Тіна Тернери»). Однак сім'я та друзі, як і раніше, називали її Енн[53][54].

1960—1965: перші успіхи

[ред. | ред. код]
Айк і Тіна Тернери на обкладинці журналу «Cash Box[en]» від 30 червня 1962 року

У липні 1960 року вийшов сингл «A Fool in Love», де Баллок представили публіці як Тіну Тернер[55]. Він посів 2 місце в чарті «Billboard Hot R&B» і 27 місце в «Billboard Hot 100». Журналіст Курт Лодер описав трек як «найчорніший запис, який коли-небудь потрапляв до білих поп-чартів з часів госпел-пісні Рея Чарльза „What'd I Say“, що вийшла влітку минулого року»[46][56]. Інший сингл дуету, «It's Gonna Work Out Fine», досяг 14 місця в «Billboard Hot 100» і 2 місця в «Billboard Hot R&B» 1961 року, принісши їм номінацію на «Греммі» «За найкраще рок-н-рольне виконання»[57][58]. Серед інших синглів Айка і Тіни Тернер, випущених між 1960—1962 роками, були ритм-енд-блюз-хіти «I Idolize You», «Poor Fool» і «Tra La La La La»[59].

Після виходу синглу «A Fool in Love» Айк Тернер створив гурт «Ike & Tina Turner Revue» («Айк і Тіна Тернер Ревю»), до складу якого увійшли «Kings of Rhythm» та дівочий колектив «The Ikettes» як бек-вокалістки і танцівниці. При цьому він залишався на задньому плані як лідер гурту. Разом зі своїм гуртом, Айк Тернер, дотримуючись суворого гастрольного графіку, провів серію концертів по США, виступаючи 90 днів поспіль на майданчиках по всій країні[60]. За часів існування «Chitlin' Circuit» (мережа концертних майданчиків, яка підтримувала темношкірих виконавців), «Ike & Tina Turner Revue» здобули репутацію «одного з найгарячіших, найдовговічніших і потенційно найбільш вибухонебезпечних ритм-енд-блюз-ансамблів», конкуруючи з гуртом Джеймса Брауна («James Brown Revue») за рівнем музичної видовищності[61]. Завдяки прибутковості своїх виступів, вони мали змогу виступати перед десегрегованою аудиторією в клубах і готелях Півдня[62].

Протягом 1963—1965 років гурт постійно гастролював і випускав помірно успішні сингли в стилі ритм-енд-блюзу. Перший сингл Тіни Тернер як сольної виконавиці, «Too Many Ties That Bind»/«We Need an Understanding», вийшов 1964 року на лейблі Айка Тернера «Sonja Records»[63][64]. Інший сингл дуету, «You Can't Miss Nothing That You Never Had», досяг 29 місця в чарті «Billboard Hot R&B». Після роботи на «Sue Records», до кінця 1960-х років дует підписав контракти з більш ніж десятьма лейблами, серед яких були «Kent», «Cenco», «Tangerine», «Pompeii», «A&M» і «Minit»[65][66]. 1964 року Айк і Тіна Тернери підписали контракт з «Warner Bros. Records», де їхнім менеджером став Боб Краснов[67][68]. На «Warner Bros.» вони випустили свій перший альбом «Live! The Ike & Tina Turner Show», який в лютому 1965 року посів 8 місце в чарті «Billboard Hot R&B LP» [69]. Їхні сингли «Tell Her I'm Not Home» (випущений на «Loma Records») і «Good Bye, So Long» (випущений на «Modern Records») потрапили в топ-40 чарту «Billboard Hot R&B» 1965 року[57].

Популярність Тіни Тернер зросла після кількох сольних виступів на таких шоу, як «American Bandstand» і «Shindig!», а також після того як на каналі «Hollywood a Go Go» з'явилося ціле ревю з нею[70]. 1965 року виступ Айка і Тіни Тернер у клубі на Сансет-Стріп відвідав музичний продюсер Філ Спектор, який запросив їх знятися у фільмі-концерті «The Big T.N.T. Show»[71].

1966—1975: масовий успіх

[ред. | ред. код]
Айк і Тіна Тернери, 1966 рік

Вражений виступом дуету у фільмі «The Big T.N.T.», Філ Спектор захотів продюсувати Тіну Тернер[72]. Домовившись з менеджером Айка і Тіни Тернерів Бобом Красновим, який також очолював «Loma Records[en]», Спектор запропонував 20 000 доларів за її продюсування, взявши творчий контроль над сесіями, і звільнив дует від контракту з цим лейблом[10][73]. У квітні 1966 року вони підписали контракт з лейблом Спектора «Philles[en]», вже після того, як Тіна Тернер зробила перші записи із цим продюсером[74]. Їхній перший сингл на його лейблі, «River Deep — Mountain High», вийшов у травні того року. Спектор вважав цей запис, де Тернер приклала максимум зусиль для створення «стіни звуку», своєю найкращою роботою[75]. Сингл мав успіх за кордоном, досягнувши 3 місця в британському чарті («UK Singles Chart») і 1 місця в іспанському чарті («Los 40 Principales[en]»), тоді як у «Billboard Hot 100» він не зміг піднятися вище 88 місця[76][77]. Успіх синглу дозволив Айку і Тіні Тернерам виступати на розігріві під час британського туру гурту «The Rolling Stones» восени 1966 року[78]. У листопаді 1967 року Тернер стала першою жінкою-артисткою і першою серед темношкірих артистів, що з'явився на обкладинці журналу «Rolling Stone»[79][80].

Тіна Тернер виступає на сцені стадіону «Tulane»[en] під час концерту «Soul Bowl '70[en]» у жовтні 1970 року

1968 року дует підписав контракт із «Blue Thumb Records», а 1969-го випустив альбом «Outta Season», до якого увійшла кавер-версія пісні Отіса Реддінга «I've Been Loving You Too Long»[81][57]. Пізніше того ж року вони випустили альбом «The Hunter»[82]. Заголовний трек, пісня Альберта Кінга «The Hunter», приніс Тернер номінацію на «Греммі» «За найкраще жіноче вокальне виконання в стилі ритм-н-блюз»[58]. Успіх альбомів зробив Айка і Тіну Тернерів хедлайнерами в Лас-Вегасі, де їхні виступи відвідували найрізноманітніші знаменитості, зокрема: Слай Стоун, Дженіс Джоплін, Шер, Джеймс Браун, Рей Чарльз, Елтон Джон і Елвіс Преслі[83]. Але особливо Тіна Тернер подобалася артисту Семмі Девісу-молодшому[en], зокрема після того, як вона знялася з ним у Лас-Вегасі в одному з епізодів серіалу «Назва гри». Він зробив їй сюрприз, подарувавши автомобіль «Jaguar XJ6»[84].

Ближче до кінця 1960-х років Айк і Тіна Тернери почали виступати на музичних фестивалях[85]. До цього часу манера Тіни Тернер одягатись на сцені еволюціонувала від офіційних суконь до мініспідниць і відвертого вбрання[86]. Вона стала секс-символом, а її чуттєві виступи отримали високу оцінку[37][87].

Виступи на розігріві під час нового туру «The Rolling Stones» по США восени 1969 року принесли їм чергову хвилю популярності на батьківщині[88]. Більш широке визнання вони отримали завдяки виступам на «The Ed Sullivan Show», «Playboy After Dark» і «The Andy Williams Show»[89][90][91]. 1970 року вийшло два альбоми дуету «Come Together» і «Workin' Together». Їхня кавер-версія пісні «I Want to Take You Higher» посіла 34 місце в «Billboard Hot 100», тоді як її оригінал, створений гуртом «Sly & the Family Stone», посів 38 місце[57]. Альбоми «Come Together» та «Workin' Together» стали поворотним моментом у їхній кар'єрі, оскільки вони відійшли від свого звичного репертуару в стилі ритм-енд-блюзу і включили у них більше рок-мелодій, таких як «Come Together», «Honky Tonk Woman» та «Get Back»[92][93].

На початку 1971 року головним хітом Тернерів став сингл «Proud Mary», який був кавер-версією однойменної пісні гурту «Creedence Clearwater Revival». Сингл досяг 4-го місця в «Billboard Hot 100» і розійшовся тиражем більше мільйона копій, здобувши «Греммі» «За найкраще виконання дуетом або групою в стилі ритм-н-блюз»[94][95][96]. У липні 1971 року вийшов їхній концертний альбом «What You Hear Is What You Get», записаний у Карнеґі-холі. Це був їхній перший альбом, що отримав золоту сертифікацію. Пізніше того року вони потрапили до топ-40 чарту «Billboard Hot R&B» із піснею «Ooh Poo Pah Doo»[57]. Наступні три сингли Тернерів, «I'm Yours (Use Me Anyway You Wanna)», «Up in Heah» та «Early One Morning» (кавер-версія пісні Літл Річарда), теж потрапили до чарту «Billboard Hot R&B», де посіли 47 місце[57].

1972 року Тернери відкрили власну студію звукозапису «Bolic Sound», що знаходилася неподалік від їхнього будинку в Інглвуді[97]. Після того як «Liberty» увійшли до складу лейблу «United Artists Records[en]», вони перейшли на останній[98]. Приблизно цього періоду Тіна Тернер почала більше приділяти уваги написанню пісень. Вона була автором дев'ять із десяти треків їхнього альбому «Feel Good» 1972 року[99]. У жовтні 1972 року Тернер і гурт «The Ikettes» виступили в «Медісон-сквер-гарден» у Нью-Йорку на вечорі «Star-Spangled Women», присвяченому збору коштів для президентської кампанії Джорджа Макговерна 1972 року[100].

1973 року вийшов хіт дуету «Nutbush City Limits», написаний Тіною Тернер. Він посів 22-е місце у поп- і 11-те місце у ритм-енд-блюз-чартах «Billboard» і досяг 4-го місця у Великій Британії. Крім цього, він очолив чарт Австрії та увійшов до п'ятірки найкращих синглів у кількох інших країнах[101]. Також хіт отримав срібну сертифікацію від асоціації BPI за продаж чверті мільйона копій у Великій Британії[102]. В результаті своїх успіхів вони отримали першу в історії нагороду «Golden European Record» за продаж понад мільйон платівок з «Nutbush City Limits» у Європі[103]. Наступними хітами дуету стали «Sweet Rhode Island Red» та «Sexy Ida», що вийшли 1974 року[57].

1974 року Тернери випустили альбом «The Gospel According to Ike & Tina», який номінувався на «Греммі» «За найкраще виконання в стилі соул-госпелу»[58]. Айк Тернер також отримав сольну номінацію за сингл «Father Alone» з цього альбому[104]. Того ж року вийшов перший сольний альбом Тіни Тернер «Tina Turns the Country On![en]», який приніс їй номінацію на «Греммі» «За найкраще жіноче вокальне виконання в стилі ритм-н-блюзу»[105]. Тоді ж вона знялася в Лондоні у рок-опері «Томмі[en]»[106]. Вона зіграла Кислотну королеву, наркозалежну повію; її гра отримала схвальні відгуки критиків. Невдовзі після завершення зйомок Тернер з'явилася на телебаченні у спецвипуску Енн-Маргрет[107]. Після виходу «Tommy» 1975 року Тіна Тернер випустила ще один сольний альбом, «Acid Queen[en]», який досяг 39 місця в чарті «Billboard Hot R&B»[108]. До нього зокрема увійшов чартовий сингл «Baby, Get It On[en]» та кавер до пісні гурту «Led Zeppelin» «Whole Lotta Love»[109].

1976: розрив з Айком Тернером

[ред. | ред. код]

До середини 1970-х років Айк сильно пристрастився до кокаїну, що заважало його стосункам з Тіною[110]. 1976 року вони виступили з концертом у «Waldorf Astoria New York» і підписали телевізійний контракт з CBS-TV. Айк планував, що вони залишать «United Artists Records» і укладуть п'ятирічний договір із «Cream Records[en]» на 150 000 доларів на рік; договір мали підписати 5 липня[111].

1 липня Тернери прилетіли з Лос-Анджелеса в Даллас, де дали концерт у готелі «Statler Hilton», розташованому у центрі міста. Дорогою до готелю між парою виникла фізична сутичка. Незабаром після прибуття Тіна втекла від Айка з 36 центами і карткою мобільного зв'язку в найближчий готель «Ramada Inn», розташований на іншому боці автостради[112]. Вона подала на розлучення 27 липня, яке остаточно оформили 29 березня 1978 року[113][114]. Після їхнього розлучення «United Artists Records» випустили ще два альбоми, записані дуетом: «Delilah's Power[en]» (1977) та «Airwaves[en]» (1978)[115].

Сольна кар'єра

[ред. | ред. код]

Більший успіх її виступи мали в Європі, найбільшим хітом стала пісня «Let's Stay Together», що вийшла 1983 року.

1984 року Тернер повертає собі популярність і в США, її сингл «What's Love Got to Do With It?» досяг першої сходинки в чарті «Billboard Hot 100». 1985 року двічі отримує премію Греммі, за сингли «One of the Living» та «It's Only Love», у дуеті з Браяном Адамсом. 16 січня 1988 року Тернер потрапила до Книги рекордів Гіннеса, виступивши перед найбільшою аудиторією — понад 184 тисяч осіб.

1991 року Айка і Тіну Тернер вписали до Зали слави рок-н-ролу. В 1993 році автобіографія Тіни Тернер лягла в основу фільму «What's Love Got to Do With It?». Попри вік, Тіна Тернер продовжує гастрольну діяльність і в XXI столітті, зокрема, 2008 року вона здійснила турне «Tina: Live in Concert Tour» Північною Америкою, а також отримала чергову «Греммі» за участь у записі альбому «River: The Joni Letters».

Приватне життя

[ред. | ред. код]

З 1994 року Тернер мешкала в Шато Алгонкен на березі Цюрихського озера в місті Кюснахт, неподалік від Цюриха[116][117][118]. У неї є також нерухомість у Кельні, Лондоні та Лос-Анджелесі та вілла Анна Флер на Французькій Рив'єрі [119].

У січні 2013 року Тернер подала заяву на швейцарське громадянство[120][121][122][123]. У квітні вона склала обов'язковий іспит на знання німецької мови та історії Швейцарії. 22 квітня стала швейцарською громадянкою й отримала швейцарський паспорт[124], а також підписала відмову від американського громадянства в посольстві США в Берні 24 жовтня 2013 року[123].

У липні 2013 у віці 73 років Тернер одружилася з 56-річним Ервіном Бахом, з яким мала стосунки з 1986-го[125]. Діти:

  • син Крейг (1958—2018) — від саксофоніста Реймонда Гілла,
  • син Рональд (1960—2022)[126]— від Айка Тернера.

Дискографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дискографія Тіни Тернер та Дискографія Ike & Tina Turner

Студійні альбоми

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Айк Тернер заявляв, що її ім'я при народженні було «Марта Нелл Баллок». У 1977 та 1978 роках Тернер підписувала свої контракти юридичним ім'ям «Марта Нелл Тернер».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
  2. ↑ BlackPast.org — 2004.
  3. ↑ Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
  4. ↑ Tina Turner: Singer — People.
  5. ↑ Померла співачка Тіна Тернер | Life. Факти ICTV. Life (укр.). 24 травня 2023. Процитовано 24 травня 2023.
  6. ↑ Умерла певица Тина Тернер. BBC News Русская служба (рос.). 24 травня 2023. Процитовано 24 травня 2023.
  7. ↑ Tina Turner – Signed Agreement (1978) .... Music Memorabilia | Lot #23263. Heritage Auctions (англ.). Архів оригіналу за 16 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
  8. ↑ Tina Turner Signed Contract (1977) .... Music Memorabilia Autographs | Lot #52395. Heritage Auctions. October 2008. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 31 липня 2019.
  9. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 4.
  10. ↑ а б Fong-Torres, Ben (14 жовтня 1971). Tales of Ike and Tina Turner. Rolling Stone. Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
  11. ↑ Hobbs, Larry (21 квітня 1971). Beautiful, Bold: Non-Knoxvillian Tina Makes It Big Here. The Knoxville News-Sentinel. с. 44. Процитовано 8 січня 2024.
  12. ↑ Cannon, Geoffrey (30 травня 1971). An Unalienated Interlude With Ike, Tina Turner. The Los Angeles Times Calendar. с. 10. Процитовано 8 січня 2024.
  13. ↑ Loder, Kurt (11 жовтня 1984). Tina Turner: Sole Survivor. Rolling Stone. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 18 грудня 2018.
  14. ↑ а б Norris, 2000, с. 25—30.
  15. ↑ а б в г Gulla, 2008, с. 170.
  16. ↑ Tina Turner reflects on being a Black woman in rock -. CBS News. 25 травня 2023.
  17. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 5–6.
  18. ↑ African American Lives 2. Profiles. Tina Turner | PBS. Thirteen. Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 25 травня 2023.
  19. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 6.
  20. ↑ Bock, Scott M. (April 2018). Eugene 'Hideaway' Bridges. Living Blues. Т. 49, № 2. University, Mississippi: Center for the Study of Southern Culture. с. 31. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 6 грудня 2020. But we ended up staying with my grandfather Jack Bullock. Anna Mae Bullock was Tina Turner. That was my mamma's cousin, so she is my second cousin.
  21. ↑ Norris, 2000, с. 107.
  22. ↑ Gates, 2005, с. 114.
  23. ↑ Norris, 2000, с. 27.
  24. ↑ Norris, 2000, с. 28.
  25. ↑ а б Gulla, 2008, с. 174.
  26. ↑ а б в г д Gulla, 2008, с. 171.
  27. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 10–11.
  28. ↑ а б Bego, 2005, с. 16.
  29. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 29.
  30. ↑ Bego, 2005, с. 26—28.
  31. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 32.
  32. ↑ Black History in St. Louis. The New York Times. 10 травня 1992. Архів оригіналу за 2 червня 2008. Процитовано 11 грудня 2007. ... Sumner High School, the first school west of the Mississippi for blacks established in 1875 (among graduates are Grace Bumbry, Arthur Ashe, and Tina Turner) ....
  33. ↑ April Hunt, For the AJC. 8 celebrities you never knew were once nurses. The Atlanta Journal-Constitution. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019.
  34. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 59.
  35. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 40.
  36. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 71.
  37. ↑ а б Gleason, Ralph J. (16 листопада 1969). Tina Turner - A Triumph of Instant Ecstasy. San Francisco Sunday Examiner & Chronicle. с. 37.
  38. ↑ а б Turner та Loder, 1986, с. 62.
  39. ↑ а б в Gulla, 2008, с. 175.
  40. ↑ Hasday, 1999, с. 10.
  41. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 253.
  42. ↑ Durchholz, Daniel (16 травня 2001). We Like Ike. Riverfront Times. Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 5 квітня 2020.
  43. ↑ Cooperman, Jeannette (26 лютого 2010). A Conversation With Robbie Montgomery. St. Louis Magazine. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 18 липня 2019.
  44. ↑ а б Cawthorne та Turner, 1999, с. 73.
  45. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 74.
  46. ↑ а б в г д Gulla, 2008, с. 176.
  47. ↑ Collis, 2003, с. 25.
  48. ↑ а б McKeen, 2000, с. 252.
  49. ↑ McKeen, 2000, с. 253.
  50. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 35.
  51. ↑ Bego, 2005, с. 63.
  52. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 74—75.
  53. ↑ Greensmith, Bill (2015). Blues Unlimited: Essential Interviews from the Original Blues Magazine. Russell, Tony, Camarigg, Mark, Rowe, Mike. Urbana, Chicago, and Springfield: University of Illinois Press. с. 247—248. ISBN 9780252097508. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 17 листопада 2020.
  54. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 106-107.
  55. ↑ Bego, 2005, с. 60—62.
  56. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 79.
  57. ↑ а б в г д е ж Ike & Tina Turner Songs ••• Top Songs / Chart Singles Discography. Music VF, US & UK hits charts. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 23 березня 2020.
  58. ↑ а б в Tina Turner. Recording Academy Grammy Awards. Архів оригіналу за 24 лютого 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
  59. ↑ Tina Turner, Iconic Singer and Music Legend, Dies at 83, 24 травня 2023, архів оригіналу за 24 травня 2023, процитовано 24 травня 2023
  60. ↑ Gulla, 2008, с. 179.
  61. ↑ Ike and Tina Turner. History-Of-Rock.com. Архів оригіналу за 6 квітня 2012.
  62. ↑ The musical legacy of Ike Turner. BBC News – Entertainment. BBC. 13 грудня 2007. Архів оригіналу за 15 грудня 2007. Процитовано 1 жовтня 2011.
  63. ↑ Tina Turner – Too Many Ties That Bind. 45cat. Архів оригіналу за 26 липня 2019.
  64. ↑ Ike Turner Forms Label (PDF). Billboard. 9 листопада 1963. с. 4. Архів (PDF) оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 26 липня 2019.
  65. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 261—264.
  66. ↑ Callahan, Michael. The Sue Records Story. Both Sides Now. Mike Callahan. Архів оригіналу за 29 грудня 2011. Процитовано 31 жовтня 2011.
  67. ↑ Ike & Tina, Rocky Fellers Pacted By Warner Bros (PDF). Cash Box: 35. 21 березня 1964.
  68. ↑ Krasnow Joins Marks' West Coast Staff (PDF). Cash Box: 215. 2 липня 1966.
  69. ↑ Hot R&B LP's (PDF). Billboard. 6 лютого 1965. с. 28. Архів (PDF) оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 16 серпня 2019.
  70. ↑ Bud, Travis Guest On 'A Go Go' Sat. Thousand Oaks Star. 22 квітня 1965. с. 5.
  71. ↑ Kreps, Daniel (20 вересня 2016). See Ike & Tina Turner's Explosive James Brown Cover From Big T.N.T. DVD. Rolling Stone. Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.
  72. ↑ Williams, Richard (2003). Phil Spector: out of his head. Omnibus Press. с. 111. ISBN 0711998647. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 24 жовтня 2009.
  73. ↑ Philips Signs Ike & Tina Turner (PDF). Cash Box: 45. 23 квітня 1966. Архів (PDF) оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 27 травня 2020.
  74. ↑ Ike & Tina to Philles (PDF). Cash Box: 56. 30 квітня 1966. Архів (PDF) оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 27 травня 2020.
  75. ↑ Gilliland, John (1969). Show 21 – Forty Miles of Bad Road: Some of the best from rock 'n' roll's dark ages. Part 2: UNT Digital Library (audio). Pop Chronicles. Digital.library.unt.edu.
  76. ↑ Cuando nací era número 1 de los 40: (1966-12-17) Ike & Tina Turner: River Deep – Mountain High. LOS40 (ісп.). Архів оригіналу за 22 березня 2020. Процитовано 22 березня 2020.
  77. ↑ Billboard Hot 100 (PDF). Billboard. 18 червня 1966. с. 18.
  78. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 102.
  79. ↑ Turner, Tina (1 листопада 2019). Tina Turner on Her Journey to Broadway. Rolling Stone. Архів оригіналу за 15 квітня 2020. Процитовано 5 квітня 2020.
  80. ↑ Tina Turner on the Cover of Rolling Stone. Rolling Stone. 23 листопада 2019. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 5 квітня 2020.
  81. ↑ Johnson, Pete (30 березня 1969). Popular Records: New Album From Ike, Tina Turner. The Los Angeles Times Calendar. с. 46. Процитовано 10 травня 2024.
  82. ↑ Album Reviews (PDF). Billboard. 18 жовтня 1969.
  83. ↑ Bogdanov, Vladimir; Woodstra, Chris; Erlewine, Stephen Thomas (2003). All Music Guide to the Blues: The Definitive Guide to the Blues (вид. 3rd). Hal Leonard Corporation. ISBN 0-87930-736-6. Процитовано 8 квітня 2009.
  84. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 158.
  85. ↑ Newport 69 to Showcase 30 Pop-Rock Super Stars. The Van Nuys News. 10 червня 1969. с. 26.
  86. ↑ Begley, Mary (2 червня 1969). Spotlights Turn Her On. St. Louis Post-Dispatch. с. 4D.
  87. ↑ Kasindorf, Martin (21 грудня 1969). Ike and Tina Turner: The Sex Revolution on Stage. Dayton Daily News. с. 27.
  88. ↑ Ike and Tina Turner. Rock & Roll Hall of Fame. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 27 лютого 2021.
  89. ↑ Runtagh, Jordan (28 вересня 2017). 15 Electrifying Musical Performances from Hugh Hefner's Playboy After Dark. People. Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
  90. ↑ Ike & Tina Turner on The Ed Sullivan Show. The Official Ed Sullivan Site. 11 січня 2012. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.
  91. ↑ Ike & Tina Turner. Ebony: 92. May 1971.
  92. ↑ Lloyd, Jack (3 травня 1970). Tina Turner Scores As World's 'Sexiest' Singer. The Philadelphia Inquirer: 4 5a.
  93. ↑ Wesy, Hollie I. (27 листопада 1970). Tina Turner Can Turn On Middle Americans As Well. The Herald-Sun. с. 16C.
  94. ↑ Whitburn, 2004, с. 645.
  95. ↑ Gulla, 2008, с. 182.
  96. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 160.
  97. ↑ Kiersh, 1985, с. 37—38.
  98. ↑ UA Corp Absorbs Lines; UA Records Sole Disk Co (PDF). Billboard. 23 січня 1971. с. 3.
  99. ↑ Album Reviews: Ike & Tina Turner – Feel Good (PDF). Billboard. 15 липня 1972. с. 50.
  100. ↑ Beckman, Don (29 жовтня 1972). Music: Rally for McGovern. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 вересня 2023.
  101. ↑ Ike & Tina Turner – Nutbush City Limits. Dutch Charts. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 23 березня 2020.
  102. ↑ They're The Limit! (PDF). Record World: 27. 5 січня 1974.
  103. ↑ Golden First For The Turner's (PDF). Cash Box: 116. 28 грудня 1974.
  104. ↑ Ike Turner. Recording Academy Grammy Awards. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 16 серпня 2019.
  105. ↑ Betts, Stephen L. (12 лютого 2015). Flashback: Tina Turner Covers Dolly Parton, Kris Kristofferson on First Solo Album. Rolling Stone. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 11 січня 2019.
  106. ↑ Tina to 'Tommy' (PDF). Cash Box: 27. 11 травня 1974.
  107. ↑ Wilker, Deborah (24 травня 2023). Tina Turner, Electrifying Entertainer and Feminist Hero, Dies at 83. The Hollywood Reporter. Процитовано 24 травня 2023.
  108. ↑ Othello, Jeffrey (15 червня 2012). The Soul of Rock 'N Roll: A History of African Americans in Rock Music. Regent Press. ISBN 9781623091163.
  109. ↑ Billboard Hot Soul Singles (PDF). Billboard. 13 грудня 1975.
  110. ↑ Rosenbaum, Jason (16 лютого 2012). Ike Turner and Cocaine: A Devastating Dance. Riverfront Times. Архів оригіналу за 8 березня 2021.
  111. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 180.
  112. ↑ Ebony, 1986, с. 38.
  113. ↑ Turner та Loder, 1986, с. 190—192.
  114. ↑ Tyehimba, Cheo (2 серпня 1996). Tina Turner left Ike 20 years ago. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 11 січня 2019.
  115. ↑ Cawthorne та Turner, 1999, с. 270.
  116. ↑ Dreams Come True. The Oprah Winfrey Show. 24 лютого 2005.
  117. ↑ Biography. International Tina Turner Fan Club. 2007. Архів оригіналу за 3 травня 2012. Процитовано 26 листопада 2016.
  118. ↑ Ike and Tina Turner Marriage Profile. About.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2016. Процитовано 26 листопада 2016.
  119. ↑ The Oprah Winfrey Show. Youtube. 1996.
  120. ↑ Tina Turner Becoming Swiss Citizen, Giving Up U.S. Passport. Fox News. 25 січня 2013. Архів оригіналу за 26 січня 2013. Процитовано 26 січня 2013.
  121. ↑ Tina Turner 'to become Swiss, give up US passport. France 24. 25 січня 2013. Архів оригіналу за січень 28, 2013. Процитовано 28 січня 2013.
  122. ↑ Tina Turner Renounces U.S. Citizenship for Swiss. Atlanta Black Star. 26 січня 2013. Процитовано 4 жовтня 2013.
  123. ↑ а б Kamen, Al (12 листопада 2013). Tina Turner's citizenship move, part 2. The Washington Post. In The Loop Blog.
  124. ↑ Fabian Zürcher (23 квітня 2013). Hier besorgt sich Tina Turner den Schweizer Pass. Blick. Процитовано 24 квітня 2013.
  125. ↑ Daily Mail: Tina Turner, 73, marries 57-year-old toyboy Erwin Bach in Switzerland.(англ.) 17 July 2013
  126. ↑ У Тины Тернер умер младший сын: четыре года назад застрелился старший. 24 Канал (рос.). Процитовано 5 січня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тіна_Тернер&oldid=43451174