Кисельов Володимир Леонтійович
| Володимир Леонтійович Кисельов | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 5 березня 1922 Київ | |||
| Помер | 26 лютого 1995 (72 роки) Київ, Україна | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР | |||
| Діяльність | журналіст, дитячий письменник, письменник | |||
| Сфера роботи | творче та професійне письмоd[1] | |||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | з 1990-ті | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Нагороди |   | |||
|
| ||||
Володимир Леонтійович Кисельов (5 березня 1922, Київ — 26 лютого 1995, там само) — український письменник, журналіст. Член Спілки письменників України з 1955 року. Батько поета Леоніда Кисельова і письменника, журналіста Сергія Кисельова.
Біографія
ред.Народився 5 березня 1922 року в Києві в родині вчителів. Виховувався в дитячому будинку. Закінчивши середню школу, в кінці 1930-х років уступив до Київського театрального інституту. Навчання перервала німецько-радянська війна.
Після першого поранення Володимир Кисельов пройшов скорочений курс навчання в Грозненському військово-піхотному училищі. Далі командував мінометною батареєю на Сталінградському фронті. Там Кисельова важко поранило і контузило, внаслідок чого він став інвалідом другої групи з осколком у грудях.
У 1946–1948 роках навчався в Київському інституті театрального мистецтва. Далі працював у пресі. Спочатку був роз'їзним кореспондентом невеликої газети «На будівництві газопроводу», потім працював в промисловому відділі газети «Радянська Україна». У 1954–1964 роках очолював кореспондентський пункт «Літературної газети» по Українській РСР. У 1965–1972 роках був головним редактором щорічника Академії наук УРСР і товариства «Знання» Української РСР «Україна. Наука і культура».
Жив у Києві. Помер 26 лютого 1995 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Творчість
ред.Публікуватися почав з 1941 року. Автор повісті «Великі клопоти», романів «Людина може», «Злодії в хаті»[2]1963, перекладений на німецьку мову), «Веселий Роман». Для дітей середнього і старшого віку написав повість «Дівчинка і птахоліт» (1969, перекладену на японську мову) і роман «Любов і картопля», що були популярними серед юних читачів. Є також і кілька фантастичних оповідань: «Європейський сонник» (1986), «Атомне застереження» (1987) та інші.
Примітки
ред.Література
ред.- Кедровская И. Киселёв Владимир Леонтьевич // Краткая литературная энциклопедия. — Т. 9. — М.: Советская энциклопедия, 1978. — С. 361.
- Чорна Н. І. Кисельов Володимир Леонтійович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії ім. М. П. Бажана, 1990. — С. 468.
- Кипнис Григорий. Поэты умирают в небесах… О Лёне Киселеве, сыне Володи, брате Сережи // Зеркало недели (Киев). — 1995. — № 22 (3—9 июня).
Посилання
ред.- Шарговська Олена. Письменник Володимир Кисельов роздавав друзям коньяк в обмін на самогон [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.] // Газета по-українськи. — 11 травня 2012 (№ 1413).