Козоріс Михайло Кирович
Миха́йло Ки́рович Козорі́с (*2 березня 1882, Калуш — †3 листопада 1937, Сандармох, Карелія, РФ) — український прозаїк, поет, байкар, публіцист. Брат письменниці Марії Бариляк. Жертва сталінського терору.
| Михайло Кирович Козоріс | |
|---|---|
| Народився | 2 березня 1882 Калуш |
| Помер | 8 жовтня 1937 (55 років) Сандармох |
| Поховання | Сандармох |
| Країна |  Австро-Угорщина СРСР |
| Діяльність | поет, письменник |
| Відомий завдяки | Письменник |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Знання мов | українська |
| Роки активності | з 1907 |
| Брати, сестри | Бариляк Марія Кирівна |
Біографія
ред.Народився в сім'ї міщанина.[1]
Початкову школу закінчив у Калуші, пізніше навчався у Станіславівській гімназії, на юридичному факультеті Львівського університету.
Літературну діяльність розпочав 1907 р. як поет. Друкував у періодичних виданнях Галичини і Буковини нариси, оповідання, повісті.
1912 — успішно закінчив юридичний факультет Львівського університету.
Повернувшись на батьківщину, став активним громадським діячем, працював у редакції «Калуського листка», де публікувалися його твори, брав участь у національному відродженні Калуша та його околиць. З інвазією російських військ (1914) Михайла Козоріса разом з іншими українськими патріотами заарештували і вивезли до Росії. Випущений із неволі, залишився на Великій Україні.
З 1919 р. жив у Радянській Україні, працюючи в Наркоматі юстиції УСРР.
Належав до літературної організації «Західна Україна».
У лютому 1933 р. був заарештований і засуджений судовою «трійкою» при ДПУ УСРР (1 жовтня 1933 р.) на 5 років виправно-трудових таборів за звинуваченням у тому, що «з 1924 р. входив до керівництва контрреволюційної організації УВО, працюючи в літературному об'єднанні „Західна Україна“, вербував нових членів в організацію і провадив повстанську діяльність». Покарання відбував на Соловках.
Відомий український письменник Володимир Гжицький, що свого часу також був репресований і повернувся з ув'язнення до Львова, неодноразово згадував про Михайла Козоріса, з яким йому довелося перебувати в таборах: «Це був надзвичайно обдарований письменник. Переніс жорстокі тортури під час слідства, але не здався, гордо переносив табірне лихоліття. А потім його викликали на повторне слідство і розстріляли».
Розстріляний на підставі постанови «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р.
Після «викриття культу особи Сталіна» військовий трибунал Київського військового округу переглянув судово-слідчу справу Козоріса і виніс ухвалу: «Постанову судової трійки при Колегії ОПУ УРСР від 2 жовтня 1933 р. і особливої трійки ДПУ Ленінградської області щодо Козоріса Михайла Кировича скасувати, а справу припинити через відсутність складу злочину».
Реабілітований посмертно.
Творчість
ред.У ранній період творчості зазнав впливу модернізму.
Автор збірок оповідань «Тарас-дитина» (1914),«Дві сили» [Архівовано 20 Листопада 2018 у Wayback Machine.] (1927), «Віче», «То був злодій» [Архівовано 20 Листопада 2018 у Wayback Machine.] (1928), «За порадою» (1929) «По кам'яній стежці», повістей «Село встає» (1929), «Чорногора говорить» [Архівовано 20 Листопада 2018 у Wayback Machine.] (1931),«Голуба кров» [Архівовано 20 Листопада 2018 у Wayback Machine.] (1932). Його перу належить науково-публіцистична розвідка «Польський терор на Західній Україні», а також низка п'єс для дітей. Написав спогади про Івана Франка, Марка Черемшину, Василя Стефаника[2], з яким познайомився на початку XX століття.
Широку соціальну панораму гуцульського села 20-х років XX століття автор представив у романі «Чорногора говорить»
Найбільше письменницький талант Михайла Козоріса виявився у прозі, зокрема в новелах. Він писав також літературознавчі праці, наприклад, «Панський терор на Західній Україні». Перебуваючи на Радянській Україні, письменник у 20-х— на початку 30-х років видав п'ять збірок своїх прозових нарисів, опублікував кілька літературознавчих праць.
Вшанування
ред.У рідному місті його ім'ям названа вулиця, встановлена меморіальна дошка на фасаді Центральної міської бібліотеки[3].
Примітки
ред.- ↑ Активісти знайшли і прибрали могили батьків та брата відомого калушанина Михайла Козоріса. ФОТО
- ↑ Козоріс, Михайло. Соціяльні моменти в творчості В. Стефаника. https://elib.nlu.org.ua. Процитовано 27.02.2024.
- ↑ У Калуші поклали квіти до меморіальної дошки Михайлові Козорісу. ФОТО. Архів оригіналу за 2 Березня 2018. Процитовано 24 Квітня 2018.
Джерела та література
ред.- П. З. Гуцал. Козоріс Михайло Кирович [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 438. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- П. І. Арсенич. Козоріс Михайло Кирович [Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання
ред.- З порога смерті… Письменники України — жертви сталінських репресій // Українське життя в Севастополі [Архівовано 30 Жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- http://kalush.info/modules.php?name=Pages&go=page&pid=17[недоступне посилання з липня 2019]
- Козоріс Михайло в Електронній бібліотеці Культура України [Архівовано 20 Листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Козоріс Михайло Кирович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л.В. Гарбар ; відп. ред. Л.А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. – К.: НБУВ, 2017. – С. 214–215. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf
- Козоріс М. Соціальні моменти в творчості В. Стефаника / Михайло Козоріс ; Всеукр. АН, Коміс. історії Зах. України. – Харків ; Київ ; Зах. Україна, 1932. – 40 с. [Архівовано 20 Вересня 2020 у Wayback Machine.]
| Це незавершена стаття про українського письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |