Rosava Doshchyk's Reviews > All the Lies They Did Not Tell

​Пабло Трінча "Уся та невисловлена брехня" 4.5/5

▪ У сезонному челенджі Кіндл, як завжди, запропонував обрати книжку з рекомендацій, і я зупинилася на італійському журналістському розслідуванні паніки у 90-х щодо жахливої сатанинської секти педофілів, в результаті якої посадили чимало людей.

▪ Книжка ідеально вписується в нішу трукрайму, хоча не думаю, що автор це планував.

▪ У чому драма? Автор оповідає про фактично початок масової боротьби з насиллям над дітьми в Італії, коли ще мало хто знав, як правильно регулювати це в рамках закону. Одним із антагоністів цієї історії виступає поважна організація, яка навчала психологів, як розпізнавати малолітніх жертв сексуального насилля та як із ними працювати. Однак їхня методика виявилася хибною.

▪ Коли шестирічний хлопчик з неблагонадійної сім'ї розповів, що старший брат грався з ним у гру "під ковдрою", ще ніхто не знав, що ця історія впродовж року перетвориться на розповідь про ціле об'єднання сатаністів з кількох містечок, які ґвалтували дітей і приносили ритуальні жертви на кладовищі. Молода психологиня лікарка Донаті взялася за справу, вона віддала їй усю себе, вірячи кожному слову цього й наступних підопічних. Хоча ні, не вірячи. Інтерпретуючи кожне їхнє слово на свій розсуд і пресуючи дітей до кінця, поки вони не видавали те, що вона хотіла.

▪ Схема була така. Кожна попередня "жертва" вказувала на когось знайомого: родичів із дітьми чи сусідів. Цих дітей одразу забирали соціальні служби без попередження і без права з ними бачитися — не те що батькам, яким висували звинувачення, а навіть іншим родичам: дідусям-бабусям-тіткам-дядькам. Дітям одразу знаходили тимчасові прийомні сім'ї. Якщо братів-сестер було кілька, їх розкидали по різних родинах, далеких одна від одної. Діти були збентежені та ізольовані. Їхнім стабільним контактом ставала лікарка Донаті, з якою вони мали зустрічі щонайменше раз на тиждень і яка наполегливо намагалася дізнатися, як же дітям завдали болю, не гребуючи й пропонувати свої версії подій. У ході розслідування журналіст знаходить кілька відеозаписів розмов із дітьми, де з них буквально витискали бажані для психологині слова. Не дивно, що через кілька місяців такої "терапії" діти (5-10 років!) зрештою підтверджують звинувачення і навіть починають у них вірити.

▪ Коли одній матері висунули звичувачення у насиллі над її донькою і стало зрозуміло, що слідство схильне вважати її винною, вона не витримала й покінчила життя самогубством.

▪ В іншій родині звинуватили і посадили батька, матір, трьох дядьків і діда. Останній помер у в'язниці, твердо наполягаючи на своїй невинності.

▪ На пошуки тіл загиблих дітей, яких начебто принесли в жертву на кладовищі, витратили чимало ресурсів, однак жодних слідів так і не знайшли.

▪ На гучне слухання запросили 17 незалежних експертів, щоб оцінити завдану шкоду за фото геніталій. Жоден із них не дав підтвердження, що там присутні ймовірні ознаки сексуального насилля.

▪ Суд визнав провину попри все.

▪ Пабло Трінча з колегою Аліссією присвятив не один рік тому, щоб зібрати всі необхідні дані: документи, відео, аудіо, свідчення мешканців міст, адвокатів, дітей, які вже стали дорослими, та батьків зі зламаними долями. До написання книги були залучені професійні консультанти з психології та законодавства.

▪ Книга написана захопливо, наче детектив. Ми слідуємо за оповіддю Пабло Трінча від того моменту, як він дізнається про цю справу і гадки не має, до яких висновків він зрештою дійде, і до зворушливих зустрічей кількох родичів після майже 20-літньої розлуки.

▪ Для мене це книга про непрофесійність, яка призводить до полювання на відьом.

▪ Офтоп: трохи поволала з того, що майже всі 1-зіркові відгуки на Goodreads скаржаться на те, що в книзі "забагато незрозумілих італійських імен". Зі свого боку скажу, що сприймати на слух текст з усіма іменами мені виявилося значно легше, ніж власне читати.