Lycaon pictus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:44, 16 лютого 2013, створена EmausBot (обговорення | внесок) (r2.7.2+) (робот додав: ceb:Lycaon pictus)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Lycaon pictus

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Псовиді (Canoidea)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Lycaon
(Brookes, 1827)
Вид: L. pictus
Lycaon pictus
(Temminck, 1820)
Ареал виду Lycaon pictus
Ареал виду Lycaon pictus
Посилання
Вікісховище: Lycaon pictus
Віківиди: Lycaon pictus
EOL: 328697
ITIS: 183833
МСОП: 12436
NCBI: 9622
Fossilworks: 231463

Lycaon pictus (Африканський дикий пес[1] або Вовк строкатий[2]) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих.

Історичні дані свідчать про те, що африканські дикі собаки були раніше поширені по всій території на південь від Сахари, від пустель до гірських вершин і, ймовірно, були відсутні тільки в низовинах лісу і сухій пустелі. Зараз вони зникли зі значної частини свого колишнього ареалу. Вид практично викорінений у Західній Африці, значно знижується в центральній Африці і на північному сході Африки. Найбільше населення залишаються у південній частині Африки (особливо північній Ботсвані, західному Зімбабве, східній Намібії і Національному парк Крюгера, ПАР) і південній частині Східної Африки (особливо в північній Танзанії і Мозамбіку).[3]

Етимологія

Є дві людини в грецькій міфології з іменами Лікаон. Один з них був сином Пріама, царя Трої, який був убитий Ахіллом. Інший, і він же набагато імовірніше джерелом для назви, був міфічним першим королем Аркадії.[4]

Морфологія

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 760—1120 мм, хвіст: 300—410 мм, висота в плечах: 610—780 мм, вага: 17—36 кг.

Опис. Самці й самиці приблизно однакового розміру. Існує велика різноманітність в забарвленні хутра. Вкраплення чорного, жовтого і білого перебирають майже всі мислимі розташування і пропорції. У більшості особин, однак голова темна й хвіст має білий кінчик або пухнасте закінчення. Шерсть коротка і вбога, іноді настільки розріджена, що чорну шкіру відверто видно. Вуха довгі, округлі, вкриті короткими волосками. Ноги довгі та стрункі; є тільки чотири пальці на кожній нозі. Щелепи широкі і потужні. Лікаон має сильний мускусний запах. У самок 12—14 молочних залоз.[5]

Поведінка

Лігвом служить, як правило, покинуті трубкозубом нори; використовуються вони тільки, щоб виростити потомство. Зграя не відходить далеко від лігва, коли там знаходяться цуценята. В іншому випадку рухи, як правило, залежать від успіхів полювання: якщо їжі не вистачає; може бути пройдена вся область патрулювання за два або три дні. Полювання відбувається вранці і ввечері. Піки активності з 07:00 по 08:00 і з 18:00 до 19:00 годин. До жертви, яка є в полі зору лікаон тихо наближається, а потім переслідує зі швидкістю до 66 км/год протягом 10—60 хвилин. Групи лікаонів загалом співпрацюють в полюванні на великих ссавців, а окремі тварини іноді переслідують зайців, гризунів або інших дрібних тварин. Основна здобич, здається, залежить від області, будучи дукером (Sylvicapra) і редунками (Redunca) в долині Кафуе (Замбія), імпалою в Національному парку Крюгера (ПАР), і газелями Томсона і гну в Серенгеті (Танзанія). Деякі зграї в Серенгеті, однак, спеціалізуються на захопленні зебр. Деякі продукти можуть зберігатися в норах. Дослідження рівнини Серенгеті в Танзанії, показали, що лікаон має складну і незвичну соціальну структуру. Групи вміщували в середньому 9,8 (1—26) осіб, 4,1 (0—10) дорослих самців, і 2,1 (0—7) дорослих самиць. Це незвична статева пропорція як для ссавців. Деякі зграї складались аж 8 дорослих самців і тільки з однієї дорослої самиці. Більше того, саме самиці емігрували від своєї батьківської території далі ніж самці. Є окремі ієрархії домінування для кожної статі. Як правило, тільки найвищого рангу самець і самиця беруть участь у розмноженні й вони пригнічують розмноження підлеглих. Існує гостре суперництво серед самиць за ранг. Якщо підлегла самиця народжує цуценят, домінуюча може вкрасти їх. Самиці іноді жорстоко б'ються, і хто програв, може вийти з групи і загинути. Крім цього аспекту соціального життя зграя лікаон дуже дружна, з невеликою кількістю відкритої боротьби. Харчі є загальними, і навіть для окремих особин, які не беруть участь в полюванні. Тварині зі зламаною ногою було дозволено годуватись, коли вона шкутильгала за іншими, протягом часу, необхідного щоб нога загоїлась. Цуценята досить дорослі, щоб приймати тверду їжу, їли в першу чергу, тобто навіть перед домінуючою парою. Підлеглі тварини, особливо самці, допомагали годувати і захищати цуценят. [5]

Життєвий цикл

Дітонародження може відбутися в будь-який час року, але пік з березня по червень, у другій половині сезону дощів. Вагітність триває 79—80 днів. В неволі в середньому народжується 4—8 цуценят. Вага новонароджених 300 грамів; очі відкриваються на 13 день. Близько 3 тижня від народження молодь виходить з лігва і починає приймати деяку тверду їжу. Відлучення, як правило, завершується на 11 тижні. Всі дорослі члени зграї вивергати їжу молоді. Коли зграя полює, 1 або 2 дорослих залишаються в лігві, щоб охороняти цуценят. Фактичний час статевої зрілості настає в 12-14 місяців. Максимальна тривалість життя, що спостерігалася в дикій природі становить 11 років. У неволі одна особина прожила близько 17 років.[5]

Загрози та охорона

Основними загрозами для африканських диких собак є конфлікт з діяльністю людини та інфекційні захворювання. Цей вид охороняється законом на більшій частині своїх місць проживання. Однак, цей захист рідко застосовуються на практиці й ликаони зникли в кількох країнах, незважаючи на суворий правовий захист. Живуть на природоохоронних територіях.[3]

Посилання

  1. Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder Mammal species of the world: a taxonomic and geographic reference, Vol. 1 — JHU Press, 2005, p. 581
  2. M. Шарлемань ССАВЦІ.—ПЛАЗУНИ.—ЗЕМНОВОДЯНІ — Київ: Держ. вид-во України, 1927., ст. 21
  3. а б Веб-сайт МСОП
  4. Bo Beolens, Michael Watkins, Michael Grayson The eponym dictionary of mammals — JHU Press, 2009, p. 251
  5. а б в Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, pp. 112,113

Шаблон:Link GA