Енджі Дікінсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дікінсон.
Енджі Дікінсон
Angie Dickinson
Дата народження30 вересня 1931(1931-09-30)[1][2][…] (92 роки)
Місце народженняКульм, Ламур, Північна Дакота, США
ГромадянствоСША США
Alma materGlendale Community Colleged, Immaculate Heart Colleged і Bellarmine-Jefferson High Schoold
Професіятелеакторка, кіноакторка, акторка
Кар'єра1954—2009
Нагороди
IMDbID 0001141
CMNS: Енджі Дікінсон у Вікісховищі

Анджелін (Енджі) Браун (англ. Angie Dickinson, 30 вересня 1931, Кулм, США), у шлюбі Дікінсон — американська акторка та модель. Розпочала кар'єру на телебаченні, з'являючись у багатьох серіалах-антологіях у 1950-х, а потім виконала проривну роль у фільмі Gun the Man Down (1956) з Джеймсом Арнессом і вестерн-фільмі «Ріо-Браво» (1959), за який отримала премію «Золотий глобус» за найкращий дебют акторки. Удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Анджелін Браун (сім'я та друзі її називали «Енджі»), друга з чотирьох доньок, народилася 30 вересня 1931 року[4] у місті Кульм, Північна Дакота, в родині Фредеріки (до шлюбу Гер) і Лео Генрі Брауна[5]. Її сім'я походила з німців з Росії, вона виховувалася католичкою[6]. Її батько був видавцем і редактором міської газети, працював на Kulm Messenger та Edgeley Mail[7]. Вона закохалася в кіно в ранньому віці, оскільки її батько також був кінооператором єдиного в місті кінотеатру, поки той не згорів[8].

У 1942, коли їй було 10 років, родина Браунів переїхала до Бербанк, Каліфорнія,[9] де Енджі відвідувала середню школу Беллармін-Джефферсон, яку закінчила в 1947 у 15 років. За рік до того вона виграла конкурс есе Sixth Annual Bill of Rights. Потім навчалася в коледжі Immaculate Heart в Лос-Анджелесі та в громадському коледжі Глендейла, де до 1954 року здобула вищу освіту у галузі бізнесу.

За прикладом батька-видавця вона мала намір стати письменницею. Будучи студенткою в 1950—1952 роках, вона працювала секретаркоб на аеровокзалі Lockheed в Бербанку (тепер аеропорт Боба Гоупа) і на заводі запчастин. В 1952 році одружилася з футболістом Джином Дікінсоном.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Початок

[ред. | ред. код]

Дікінсон посіла друге місце на місцевому попередньому конкурсі «Міс Америка», і це привернуло увагу кастинг-агента, який дав їй місце однієї з шести танцюристок на The Jimmy Durante Show[10]. Викриття привернуло її увагу продюсера телевізійної індустрії, який попросив її подумати про акторську кар'єру. Вона вивчала ремесло, а через кілька років NBC звернулась до неї бути запрошеною зіркою в ряді різноманітних шоу, включаючи The Colgate Comedy Hour. Незабаром вона зустріла Френка Сінатру, який став її другом на все життя. Пізніше отримала роль дружини Сінатри у фільмі «Одинадцять друзів Оушена» (1960).

Напередодні Нового року 1954 року Дікінсон дебютувала на телебаченні в серії «Дні у Долині Смерті». Це призвело до ролей у таких творах, як Matinee Theatre (вісім серій), Buffalo Bill, Jr., City Detective, It's a Great Life (дві серії), Grey Ghost, General Electric Theatre, Broken Arrow, The People's Choice (двічі), Meet McGraw (двічі), Northwest Passage, «Димок зі ствола», The Virginian, Tombstone Territory, Cheyenne та The Restless Gun.

Виконавиця головних ролей

[ред. | ред. код]

Проривну роль на великому екрані Енджі Дікінсон виконала у фільмі Говарда Гоукса «Ріо Браво» (1959), втіливши азартну гравчиню «Фітерс», яку приваблює міський шериф (кумир дитинства Дікінсон Джон Вейн). У фільмі разом знялися Дін Мартін, Рікі Нельсон і Волтер Бреннан. Коли Гоукс продав свій особистий контракт з нею великій студії без її відома, вона була незадоволена. Тим не менш, Дікінсон стала однією з найвидатніших виконавиць головних ролей наступного десятиліття, починаючи з The Bramble Bush з Річардом Бертоном.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Дікінсон була одружена з Джином Дікінсон, колишнім футболістом, з 1952 по 1960 рік. Під час свого першого шлюбу Дікінсон подружилася з Джоном Кеннетом Ґелбрейтом і Кетрін Ґелбрейт.

Мала романи з Френком Сінатрою та, як повідомляється, Джоном Ф. Кеннеді[11][12]. Заперечувала роман з Кеннеді[8] або відмовлялася обговорювати цю тему[13].

Дікінсон зберегла шлюбне прізвище після першого розлучення. Пошлюбила Берта Бакарака в 1965 році і була одружена з ним протягом 15 років, хоча наприкінці шлюбу у них був період розлуки, протягом якого вони зустрічалися з іншими людьми[14][13].

У 1980-х мала стосунки з Гленном Фордом[15].

У 2006 році в інтерв'ю NPR Дікінсон заявила, що вона демократка[16]. Вона агітувала за президентську кампанію Кеннеді в 1960 році[7][13].

Вибіркова фільмографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
  3. ↑ Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ Angie Dickinson. Biography.com. 2 квітня 2014. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 1 червня 2017.
  5. ↑ Full text of "Hankinson news : marriage and death announcement extractions from the Hankinson News, Hankinson, Richland County, North Dakota". Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 6 червня 2015.
  6. ↑ Sheridan, Patricia (13 липня 2009). Patricia Sheridan's Breakfast With ... Angie Dickinson. Pittsburgh Post-Gazette. Архів оригіналу за 6 січня 2010. Процитовано 15 травня 2010. Also I came from a German Catholic family in the Depression era.
  7. ↑ а б Kashner, Sam (January 2008). A Legend with Legs. Vanity Fair. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Also, Report of the County Chairman by James Michener
  8. ↑ а б «I grew up going to movies, my daddy was the projectionist, so we got in for free.» Interview [Архівовано 8 листопада 2021 у Wayback Machine.] with Mo Rocca for profile on CBS Sunday Morning, aired February 24, 2019.
  9. ↑ Morehouse, Ward (4 грудня 1963). Angie Dickinson gives herself 2 years to become top star. Deseret News. (Salt Lake City, Utah). NANA. с. B9. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 7 листопада 2021.
  10. ↑ Kashner, Sam (1 січня 2008). A Legend with Legs. Vanity Fair. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 29 листопада 2019.
  11. ↑ Connelly, Sherryl (31 березня 2013). Frank Sinatra did it his drunken, sex-crazed violent way, Paul Anka writes in new book filled with sordid details of Ol' Blue Eyes. New York Daily News. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 17 травня 2019.
  12. ↑ Lumenick, Lou (26 березня 2015). How Sinatra picked up Angie Dickinson in his dressing room. New York Post. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 17 травня 2019.
  13. ↑ а б в Ames, Wilmer (27 листопада 1978). Angie Keeps on Going. People (EN) . Архів оригіналу за 22 липня 2020. Процитовано 22 липня 2020.
  14. ↑ Showtimes, reviews, trailers, news and more — MSN Movies. Архів оригіналу за 7 травня 2008. Процитовано 6 червня 2015.
  15. ↑ Remembering Glenn Ford at 100. Архів оригіналу за 30 липня 2020. Процитовано 2 грудня 2021.
  16. ↑ 'Police Woman' Angie Dickinson. National Public Radio (NPR). 26 травня 2006. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 30 вересня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Енджі_Дікінсон&oldid=43325430