Еріка Кремер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еріка Кремер
нім. Erika Cremer
Народилася20 травня 1900(1900-05-20)[1]
Мюнхен, Німецький Райх[1]
Померла21 вересня 1996(1996-09-21)[2] (96 років)
Інсбрук, Австрія
Країна Німеччина
Діяльністьхімікиня, фізикиня, викладачка університету
Alma materHU Berlin[1]
Галузьгазова хроматографія[1]
ЗакладІнсбруцький університет
БатькоМакс Кремерd[1]
Брати, сестриHubert Cremerd
Lothar Cremerd
РодичіChristoph Cremerd
Нагороди

Еріка Кремер (нім. Erika Cremer; 20 травня 1900, Мюнхен — 21 вересня 1996, Інсбрук) — німецька вчена, фізик, хімік, заслужений професор Інсбруцького університету[3]. Одна із засновниць методу газової хроматографії[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Кремер народився 20 травня 1900 року в Мюнхені в сім'ї вчених і викладачів.[4][5] Її батько, Макс Кремер, був професором фізіології й винахідник скляного електрода.[5] Мати, Елізабет (уроджена Розмунд), походила з сім'ї вчених[5]. В Еріки було два брати, Юбер Кремер, який став математиком, і Лотар Кремер — фізик-акустик.

Освіта і початок кар'єри

[ред. | ред. код]

Сім'я переїхала в Берлін. Еріка Кремер мала проблеми з адаптацією до нової прусської шкільної системи.[6] Кремер закінчила середню школу в Берліні в 1921 році й вступила до Берлінського університету, де вивчала хімію. В Берлінському університеті вона відвідувала лекції Фріца Габера, Вальтера Нернста, Макса Планка, Макса фон Лауе і Альберта Ейнштейна.[6]

У 1927 році Кремер отримала ступінь доктора філософії з відзнакою під керівництвом Макса Боденштейна.[6] Дисертація присвячена питанням кінетики воднево-хлорової реакції.[7] Завдяки цій роботі та її іншим роботам з кінетики, майбутній нобелівський лауреат з вивчення кінетики, Микола Семенов запросив її до Ленінграда на роботу.[6] Вона відмовилася і залишилася в Німеччині, щоб працювати в Інституті фізичної хімії і електрохімії ім. Кайзера Вільгельма (сьогодні Інститут імені Фріца Габера). Там вона працювала з Карлом-Фрідріхом Бонгефером над теоретичними квантовими проблемами фотохімії.[5][6]

Кремер отримала стипендію університету Фрайбурга для вивчення розпаду спиртів з використанням оксидних каталізаторів з Джорджем де Гевеші.[5][6] Згодом Кремер повернулася до Берліна, щоб працювати з Майклом Полані в Інституті Габера, де вони досліджували перетворення водню та ортоводню в одному спиновому стані до параводню. Вона працювала там до 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшла фашистська партія, і інститут був розпущений.[5][6] Протягом чотирьох років Кремер не змогла знайти роботу за фахом або продовжити дослідження.[5]

Наукова кар'єра до і під час Другої світової війни

[ред. | ред. код]

У 1937 році Кремер приєдналася до Отто Гана в Інституті хімії Кайзера Вільгельма.[6] У 1938 році Кремер отримала габілітацію в Берлінському університеті. Ця кваліфікація повинна була дозволити стати їй викладачем, однак нацистський уряд прийняв Закон про правове становище жінок-державних службовців.[5] Закон забороняв жінкам займати вищі керівні посади (наприклад, професорські) і вимагав, щоб жінки звільнялися з державної служби, як тільки виходили заміж.[5] Багато жінок-вчених залишилися безробітними або були обмежені у кар'єрі.[5]

Після початку Другої світової війни був брак чоловіків вчених і професорів, який призвали на фронт, Кремер отримала посаду доцента в 1940 році в Інсбруцькому університеті в Австрії.[5] Проте її повідомили, що після закінчення війни її звільнять, як тільки чоловіки повернуться додому. Кремер була задоволена своїм місцем призначення, оскільки вона могла займатися своїм хобі — альпінізмом.[6]

Відкриття і розробка газової хроматографії

[ред. | ред. код]

В Інсбруку Кремер досліджувала гідрування ацетилену і зіткнулася з труднощами з розділенням двох газів з подібними температурами адсорбційного нагрівання.[8] В цей час в Інсбруцькому університеті проходили дослідження хроматографії рідинної абсорбції.[3] Кремер подумала про подібний метод розділення газів, використовуючи інертний газ-носій як рухому фазу.[5] Вона розробила математичні розрахунки й прилади для першого газового хроматографа.[5][6] У 1944 році Кремер навела короткий науковий звіт в журналі Naturwissenschaften.[6][8] Однак цей документ не був опублікований тоді, тому що друкарська машина журналу була знищена під час бомбардування авіації.[3] Остаточно звіт опублікували аж через тридцять років, у 1976 році, коли він вже вважався історичним документом.[3][8]

У грудні 1944 року об'єкти університету були сильно пошкоджені під час авіаційного бомбардування. Після війни Кремер, як громадянин Німеччини, мала обмежені можливості у своїй науковій діяльності.[5] Фріц Пріор був одним з її післявоєнних студентів і вчителем хімії середньої школи. Для дисертації він обрав ідею газового хроматографа. Поки об'єкти в Університеті Інсбрука відбудовувались, він використовував лабораторію середньої школи для продовження дослідження разом з Кремер.[6][8] Коли університет частково відкрився, у Кремер ще була заборона на роботу через німецьке громадянство, проте вона таємно відвідала університет, щоб продовжувати дослідження.[5]

Кремер отримала дозвіл на роботу наприкінці 1945 року. У 1947 році вона завершила попередню розробку нового методу вимірювань і аналізу газової хроматографії. Інший студент Еріки Кремер Роланд Мюллер написав дисертацію про аналітичні можливості газового хроматографа.[8] У 1951 році Кремер призначена директором Інституту фізичної хімії та стала професором.[5] У 1951 році три статті про роботу Кремер були опубліковані в німецькому науковому журналі Zeitschrift für Elektrochemie. Наукова спільнота сприйняла опубліковані статті негативно. Багато хто вважав, що старі методи були достатніми. У 1952 році британські вчені Ентоні Тредфорд Джеймс і Арчер Портер Мартін, а в 1953 році чеський науковець Я. Янак опублікували звіти, що підтверджують винахід газової хроматографії Ерікою Кремер.[6] Мартін і його колега Річард Лоренс Міллінгтон Сінг отримали Нобелівську премію за винайдення розподільної хроматографії у 1952 році[8].

Еріка Кремер та її студенти продовжили свою роботу з розробки методів і теорії газової хроматографії протягом наступних двох десятиліть. Вони запропонували ідеї, що використовуються в сучасній газовій хроматографії. Кремер і її колеги запропонували "відносний час утримування", а також спосіб розрахунку площі піка через множення висоти піка на ширину піка на половину висоти. Крім того, вони продемонстрували взаємозв'язок між вимірюванням і температурою колонки, а також винайшли аналіз головного простору.[6]

Пізніша кар'єра і смерть

[ред. | ред. код]

Кремер продовжила дослідження в Університеті Інсбрука і звільнилася у 1971 році. Але вона займалася вивченням газової хроматографії майже до кінця свого життя.[8] У 1990 році в Інсбруку відбувся міжнародний симпозіум з нагоди її роботи та 90-річчя з дня народження.[8] Еріка Кремер померла у 1996 році.[5]

У 2009 році Університет Інсбрука заснував програму її імені для висококваліфікованих жінок-вчених для отримання габілітації.[9]

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Музейна виставка

[ред. | ред. код]

3 листопада 1995 року Німецький музей у своєму Боннському відділенні відкрив виставку, в якій була представлена робота Кремер. Метою виставки було показати громадськості, як Кремер побудувала перший газовий хроматограф з Фріцем Пріором у 1940-х роках.[10]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th CenturyRoutledge, 2003. — Vol. 1. — P. 301–302. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  2. https://data.onb.ac.at/nlv_lex/perslex/CD/Cremer_Erika.htm
  3. а б в г д Professor Erika Cremer ninety years old. Chromatographia. SpringerLink. 29: 413—414. doi:10.1007/BF02261386. Архів оригіналу за 8 березня 2020. Процитовано 11 вересня 2012.
  4. Erika Cremer. Csupomona.edu. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 11 вересня 2012. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т у F., Rayner-Canham, Marelene (1998). Women in chemistry : their changing roles from alchemical times to the mid-twentieth century. Rayner-Canham, Geoffrey. Washington, DC: American Chemical Society. ISBN 0841235228. OCLC 38886653.
  6. а б в г д е ж и к л м н п р Grinstein, Louise S.; Rose, Rose K.; Rafailovich, Miriam H. (1993). Women in chemistry and physics : a biobibliographic sourcebook. Westport, Conn.: Greenwood Press. ISBN 0313273820. OCLC 27068054.
  7. Cremer, Erika (1927). Über die Reaktion zwischen Chlor, Wasserstoff und Sauerstoff im Licht (Дипломна робота) (нім.). University of Berlin. OCLC 873364763.
  8. а б в г д е ж и S., Ettre, Leslie (2008). Chapters in the evolution of chromatography. London: Imperial College Press. ISBN 9781860949449. OCLC 294759403.
  9. Erika-Cremer-Habilitationsprogramm gestartet [Erika Cremer habilitation program started]. University of Innsbruck (нім.). 19 листопада 2009. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 8 червня 2019.
  10. Exhibition of the first gas chromatographic work of Erika Cremer and Fritz Prior. Chromatographia. SpringerLink. 43: 444—446. doi:10.1007/BF02271028. Архів оригіналу за 8 березня 2020. Процитовано 11 вересня 2012.

Література

[ред. | ред. код]
  • Gerhard Oberkofler: Erika Cremer (1900—1996). Ein Leben für die Chemie. Herausgegeben von der Zentralbibliothek für Physik in Wien. StudienVerlag Innsbruck-Wien-Bozen 1998.
  • Brigitte Bischof: Cremer, Erika, in: Brigitta Keintzel, Ilse Korotin (Hrsg.): Wissenschafterinnen in und aus Österreich: Leben — Werk — Wirken. Wien: Böhlau, 2002 ISBN 3-205-99467-1, S. 121—124

Посилання

[ред. | ред. код]