Добра стаття

Брати Манакі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Брати Манакі
НаціональністьАрумуни
Знання мовновогрецька
Роки активності1905 — тепер. час

Янакі, чи Іонанніс, (18 травня 1878—1954, Салоніки, Греція) та Мілтон, також Мільтіад, (9 вересня 1882 — 5 березня 1964, Битола, Югославія) Манакі (нар. Авделла[en], нині Греція) — піонери фотографії та кінематографу на Балканах. Походили з арумунської родини, що мешкала на території сучасної Греції. Значну частину життя працювали в місті Битола, де мали приватні фотоательє та кінотеатр. Після 1939 року вони роз'їхалися — Мілтон лишився в Битолі, а Янакі перебрався до Салонік. Їхня фото- та кінохроніка стала першою, що висвітлила політичні події та побут народів Балкан, і є важливим етнографічним матеріалом. Праці братів Манакі цінували при румунському, османському та югославському монархічних дворах. На честь братів Манакі з 1979 року в Битолі відбувається міжнародний кінофестиваль. За їхню творчу спадщину та культурну приналежність сперечаються декілька балканських країн.

Біографія

[ред. | ред. код]

Біографічні відомості про братів часто суперечливі. На їхню спадщину претендують декілька країн, представники яких часто вбудовували історію братів Манакі у власну національну міфологію, ігноруючи незручні факти, наприклад, етнічне походження чи самоідентифікацію Янакі й Мілтона. Окрім того, територія, де мешкали брати, була ареною численних військових конфліктів, а самі вони декілька разів змінювали громадянство та підданство, що загалом не сприяло збереженню документів.[1]

Походження й молодість

[ред. | ред. код]

Батьками братів Манакі були Чифліксайбія Димітріє та його дружина Луша чи Лучія. У родині було ще 3 доньки — Євантія, Василікі та Стер'яна.

Румунська гімназія, де навчався Янакі (фото братів Манакі)

Янакі 1897 року закінчив Румунську (арумунську) гімназію в Манастирі (тепер Битола). Нетривалий час працював учителем, а далі 1898 року відкрив фотоательє в Яніні, а також став викладачем каліграфії й малювання в румунській Торговій гімназії.[2]

Мілтон навчався в початковій школі в Авделлі. Батьки відправили його до румунської Торгової гімназії в Яніні, але вже на другому році він покинув навчання. Тоді вони спрямували Мілтона вивчати ремесла в Гревені, але він і тут не досяг жодних успіхів. Янакі забрав його до своєї фотомайстерні, й лише там Мілтон почав працювати.[2]

Родинні фотоательє та кінотеатр

[ред. | ред. код]

У 1904 році Янакі повернувся до Битоли, де вони з братом купили землю на центральній вулиці Широк Сокак, щоб побудувати там власну студію. У 1905 році вони були вимушені покинути Яніну через конфлікт між елінізованими та романізованими арумунами в Авделлі та Байазі, який завершився спаленням рідного села братів Авделли (було вбито двоє мешканців і священник). Янакі, як і згодом його брат, був послідовним прихильником Румунії серед арумунів[1]. Студія в Битолі відкрилася в грудні 1905 року. Янакі невдовзі став викладачем малювання в Румунській гімназії, де викладав до 1916 року, коли під час Першої світової війни всі «іноземні» школи були зачинені.

За поширеною версією, у 1905 році Янакі подорожував європейськими столицями і під час подорожі купив кінокамеру «Біоскоп»[en] під серійним номером 300, з якою почав знімати кінофільми.[2] Натомість, за іншими даними, це сталося на рік пізніше.

Диплом щодо золотої медалі на виставці в Бухаресті (1906)

У 1906 році їхні праці були виставлені на ювілейній Румунській виставці в Бухаресті, де вони отримали дві золоті й одну срібну медаль. Після зустрічі з братами в замку Пелеш король Румунії Кароль I призначив їх своїми придворними фотографами, а також призначив грант на подорож до Відня й Парижа. Невдовзі Янакі відвідав султанський двір у Стамбулі, де сфотографував майбутнього султана Мехмеда V.

Під час молодотурецької революції 1908 року брати зробили чимало знімків демонстрацій і маршів повстанців, зокрема світлини одного з лідерів революції Ахмеда Ніязі-бея[en], а також кілька документальних стрічок.

Успішний бізнес братів був перерваний Першою балканською війною, під час якої сербська армія захопила Битолу. Утім вони й тут відзняли хроніку входження військ на чолі з королем Сербії Олександром до міста 1912 року.

Після початку Першої світової війни Битола була швидко захоплена болгарською армією. Янакі взяли в полон, і він був змушений мешкати в Болгарії, де за деякий час спромігся відкрити фотостудію в Пловдиві. Мілтон залишився в Битолі, де продовжував вести хроніку воєнного побуту та страждань мирного населення. Через бомбардування міста вся техніка братів була знищена.[2]

Кінотеатр Манакі під час будівництва

Після війни 1919 року Янакі повернувся до Битоли і брати почали відбудовувати свою студію. Щоб отримати прибуток, вони вирішили відкрити на вулиці Широк Сокак перший кінотеатр. Вони купили ділянку 1921 року, перший показ на відкритому майданчику відбувся в серпні того ж року. 1922 року вони почали будувати стаціонарний кінотеатр. Спочатку успішний, уже 1925 року кінотеатр мав низькі прибутки й початкові партнери братів Манакі вийшли з проєкту до 1927 року. У 1928—1930 роках кінотеатр орендував македонський актор Рісто Зердеські[bg]. Утім справи через світову фінансову кризу й надалі були кепські, тому 1933 року кінотеатр оголосили банкрутом. У 1937 Рісто Зерде знову взяв будівлю в оренду, але 1939 року сталася пожежа й кінотеатр повністю вигорів.[2]

Подальша доля

[ред. | ред. код]
Янакі з дружиною Анастасією

Янакі

[ред. | ред. код]

У 1935 чи 1940 році Янакі з сином переїхав до Салоніків, де й прожив усю Другу світову війну. Імовірно, він переїхав, щоб залишити родині брата студію та кінотеатр. Янакі Манакі працював у Румунській гімназії Салоніків до її закриття грецькою владою наприкінці 1940-х.[1]

Янакі був одруженим з 1922 року, проте дружина Анастасія померла 1926 року. Мав сина Димітара, який помер 1947 року. Сам Янакі помер у Салоніках 1954 року, точна дата смерті невідома.

Янакі володів французькою мовою, що дозволяло йому вільно подорожувати та спілкуватися з іноземцями[3].

Мілтон з нареченою Василікою Даука

Мілтон

[ред. | ред. код]

Мілтон одружився 1935 року з односелицею Василікою Даука, того ж року в них народився син Леонід. Мілтон лишився в Битолі, де фотографував бомбування міста, італійську та болгарську окупацію, повернення югославської армії. Він був визнаний югославською владою як митець. Мілтон у 1952 році продав свій фотоархів відділенню Державного архіву Македонії у Битолі, що дозволило йому покращити власний матеріальний стан, а 1963 року передав кіноплівки до Македонської фільмотеки[4].

Останні роки страждав на цукровий діабет, помер 1964 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Загалом брати Манакі залишили 7715 скляних платівок з негативами, 2087 фотоплівок, 8711 кіноплівок та 17854 фотографій, що зберігаються в Національному кіноархіві Північної Македонії. Також там збереглися 42 документальні стрічки, які було відреставровано[5] й оцифровано 2013 року[2].

Фотографії і кінохроніка братів Манакі є унікальним джерелом інформації про життя в Македонії до Першої світової війни. Вони демонструють побут і народні традиції арумунів, македонців, болгар, албанців та інших народів Балкан. Також відзняті матеріали передають жахи й трагічні наслідки війн і бомбувань.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Перший фільм братів Манакі "Бабуся Деспіна"

Перший фільм вони зняли в рідному селі Авделлі, де зафільмували власну 113-річну бабусю та інших жінок[2]. За версією північномакедонського кіноархіву ця стрічка датована 1905 роком. Проте за спогадами Мілтона «рухомі картинки» брати побачили лише в Румунії, а за камерою Янакі поїхав після отримання гранту від румунського короля восени 1906 року, а тому ніяк не міг встигнути відзняти фільм у Авделі, адже гірське село мешканці покидали після 26 жовтня та переселялися на зиму до сусіднього містечка Гревена. Імовірно, фільм відзнятий насправді влітку 1907 року чи пізніше[4].

Низку фільмів Манакі відзняли 1911 року, зокрема хроніку візиту османського султана Мехмеда V до Битоли, візит румунського посольства на чолі з Костянтином Істраті[en] до Битоли та Ресена, похорон гревенського митрополита Еміліана[ru][6]. Деякі фільми в півнчічномакедонському та румунському каталозі відрізняються. Так, у румунському кіноархіві представлена єдина стрічка «Подорож румунського міністра до Турецької Македонії», яка складається з 6 епізодів, замість 3 фільмів, зазначених у північномакедонському. Копії фільмів також перебувають у Сербському кіноархіві[4].

Кінофільми брати Манакі знімали скоріше для себе, аніж для показу. Відомий один прижиттєвий показ фільмів Манакі, присвячених подіям у Османській імперії, що відбувся 1911 року в кінотеатрі "Ексельзіор" у Скоп'є. Дослідники припускають, що фільми могли демонструвати й у Румунії[1].

  • Бабуся Деспіна
  • Домашня робота (прялі)
  • Навчання на відкритому повітрі
  • Виступ турків щодо свободи
  • Маніфестації з нагоди Молодотурецької революції
  • Парад військового оркестру, карет і кіноти
  • Парад з нагоди Дня свободи
  • Хода з приводу Дня свободи
  • Хода з грецькими написами
  • Панорама Гревени
  • Гревенська церква
  • Похорон гревенського митрополита Еміліаноса
  • Візит султана Мехмеда V до Битоли
  • Візит султана Мехмеда V до Салоніків
  • Візит румунської делегації до Битоли
  • Візит румунської делегації до Гопеша
  • Візит румунської делегації до Ресена

Пізніші

[ред. | ред. код]

Невідома дата

[ред. | ред. код]
  • Арумунський народний танець
  • Кочові арумуни
  • Сільське весілля
  • Святкування дня св. Георгія
  • Ярмарок у Верії
  • Святкування Богоявлення у Верії
  • Ринок і м'ясники
  • Прачки
  • Літнє гірське пасовисько
  • Пригнічення македонського населення
  • Релігійне свято Задушніца[en]
  • Святкування дня святих Кирила й Мефодія
  • Ярмарок поблизу Церкви Святого Воскресіння в Битолі
  • Ярмарок
  • Ветеринарна станція
  • Турецький професор у сільськогосподарській школі
  • Парад турецької піхоти й кавалерії
  • Парад турецької артилерії
  • Похорон у Битолі
  • Міське весілля
  • Святкування Богоявлення у Битолі
  • Парад сербського війська в Битолі

Світлини

[ред. | ред. код]

Найбільше фотографій та фотографічних матеріалів Манакі містить Державний архів у Битолі, куди їх продав Мілтон 1952 року. Певна кількість фотографій зберігається в Румунії та Албанії. Чимало фотографій Манакі дарували чи продавали по всій Європі, виконуючи роль кореспондентів для багатьох видань та дослідників. Імовірно, чимало фотографій лишаються не визначеними як твори авторства Манакі. У Румунії фотографії зберігаються в бібліотеці Румунської академії та в Музеї румунського селянина[4].

У 1910 році Манакі випустили фотоальбом з 68 фотографіями, присвячений Молодотурецькій революції. Кожна світлина супроводжувалася детальним поясненням контексту зображених подій. Репринтне видання альбому вийшло 1997 року[7].

Пам'ять і вплив

[ред. | ред. код]
Будинок, де мешкав Мілтон Манакі

На спадщину братів Манакі претендують одразу декілька балканських націй[8]. Через тривалий зв'язок з Битолою та державний захист арумунів у сучасній Північній Македонії спадщину братів, а особливо Мілтона, відносять до македонського мистецтва.[1] На честь Мілтона Манакі названо вулицю в Битолі. Також пам'ятник йому стоїть на вулиці Широк Сокак перед Національним театром, а на будинку, де він мешкав по вулиці Маршала Тіто, установлено меморіальну дошку. На честь братів Манакі в Північній Македонії названий Міжнародний кінофестиваль «Брати Манакі» у Битолі, що проводиться з 1973 року. Камера братів Манакі зберігається в Музеї Македонії у Скоп'є[9]. У сербських джерелах Манакі згадуються як югославські митці без указання етнічної приналежності. 1958 року вийшов документальний фільм «Камера 300», автор якого Бранко Ранітович (хорв. Branko Ranitović) узяв у Мілтона Манакі інтерв'ю сербохорватською мовою[4].

Оскільки вони були арумунами з прорумунськими поглядами, вільно володіли літературною румунською поряд з арумунською, навчалися й викладали в румунських гімназіях — в Румунії вважають їх румунськими митцями, підкреслюючи, що перше визнання вони отримали саме в Румунії. Проте під час комуністичного режиму в Румунії було небажано говорити про румунів закордоном, тому в 1960-ті — 1980-ті їхні імена переважно замовчувалися[4].

Сучасні братам грецькі газети несхвально відкликалися про Янакі, називали його «пропагандистом» чи навіть «приматом» за його прорумунську позицію. Проте з 1970-х років греки усвідомили цінність його творчості та відзначили його грецьке громадянство наприкінці життя. У 1988 році вийшов перший грецький документальний фільм про братів Манакі.[1] Фрагмент першого фільму братів «Ткалі» використаний у стрічці «Погляд Одіссея[en]» режисера Тодороса Ангелопулоса 1995 року[10]. А 1997 року грецький кінознавець Христос Христодолу проголосив Манакі грецькими митцями, що викликало критичну реакцію в низки дослідників[8].

Також за свідченнями албанського клієнта Янакі, той спілкувався з ним албанською та повідомив, що їхня матір — албанка.[1] Утім ці відомості є вкрай ненадійними.

На спадщину Манакі також претендує Туреччина, оскільки до 1913 року вони були підданими Османської імперії, а також були прийняті при дворі султана.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж Marian Tutui. Manakia Bros: Pioneers of Balkan Cinema, Claimed by Six Nations [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]
  2. а б в г д е ж Manaki Brothers [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.] CINECULTURE, 2014(англ.)
  3. Јанаки Манаки [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.]. Македонска нација, 23 Ноември 2011
  4. а б в г д е Marian Tutui. The Visual Heritage of Manakia Bros. in the Balkan Countries [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.]. Türkiye Film Araştırmalarında Yeni Yönelimler Konferansı XVIII “Sinema ve Sinema”. November, 2017, Istanbul(англ.)(тур.)
  5. Stardelov, Igor. Preservation of Manaki Brothers Film Heritage. Journal of Film Preservation; Brussels Vol. 26, Iss. 54, (Apr 1997): 27-30
  6. The Funeral of Metropolitan Emilianos of Silyvria (1911) [Архівовано 26 квітня 2021 у Wayback Machine.]. КіноБаза
  7. Noémi Lévy-Aksu; François Georgeon (30 січня 2017). The Young Turk Revolution and the Ottoman Empire: The Aftermath of 1908. Bloomsbury Publishing. с. 15–. ISBN 978-1-78673-021-3. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 17 травня 2021.
  8. а б Игор Старделов. На која балканска национална култура ѝ припаѓаат браќата Манаки [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.](мак.)
  9. Aco Kimovski (Archive of the City of Bitola) «Film camera of the Manaki brothers [Архівовано 26 квітня 2021 у Wayback Machine.]» in «Sharing History», Museum With No Frontiers, 2021.
  10. Dino Murtic (15 вересня 2015). Post-Yugoslav Cinema: Towards a Cosmopolitan Imagining. Springer. с. 45–. ISBN 978-1-137-52035-7. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]