Вітко Костянтин Миколайович
Костянтин Миколайович Вітко | ||
---|---|---|
Підполковник | ||
Загальна інформація | ||
Народження | 6 грудня 1890 Турія, Чигиринський повіт | |
Смерть | невідомо | |
Громадянство | Російська імперія → УНР → Польща | |
Національність | українець | |
Військова служба | ||
Роки служби | 1918–1921 | |
Приналежність | Російська імперія → УНР | |
Вид ЗС | Армія УНР | |
Рід військ | Сухопутні війська | |
Формування | 8-й гарматний полк УД 1-ша Північна дивізія 2-а Волинська дивізія | |
Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна (Перший зимовий похід) | |
Нагороди та відзнаки | ||
Вітко Костянтин Миколайович (нар. 6 грудня 1890, Турія — пом. невідомо) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР. Лицар Залізного хреста УНР.
Костянтин Вітко народився 6 грудня 1890 року в селі Турія Чигиринського повіту.
До 1917 року Вітко служив в Російській імператорській армії. Учасник Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1918 році Костянтин Вітко вступив до 8-го гарматного полку 3-ї гарматної бригади Збройних сил Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З грудня 1918 року — командир 1-ї батареї цього полку. На цій посаді особливо відзначився 26 березня 1919 року у бою під Коростенем[1], а також при захопленні та знищенні під станцією Бородянка ворожого панцерного потягу. Одержав важке кульове поранення в ногу. З травня 1919 року військовик служив у складі 1-ї гарматної бригади 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З грудня 1919 року — командир збірної батареї Збірної Київської дивізії. На цій посаді брав участь у Першому зимовому поході. У 1920—1921 роках Костянтин Миколайович — старшина 2-ї гарматної бригади Армії УНР. Лицар Залізного Хреста №238.
27 жовтня 1921 року Костянтин Вітко був призначений командиром гарматної бригади 4-ї Київської дивізії, яка мала вирушити у Другий зимовий похід. Проте вже 1 листопада, через вкрай несприятливі умови для початку походу, Вітко, як і більшість артилеристів, відмовився брати участь у поході. 8 листопада він прибув у розпорядження начальника 2-ї Волинської дивізії. Його зарахували до 2-ї гарматної бригади.[2]
Після закінчення Української революції Костянтин Миколайович мешкав у Польщі, перебував у скрутному матеріальному становищі і, як військовий інвалід, клопотав перед Всеукраїнською радою військових інвалідів про безкоштовну операцію по видаленню кулі з ноги. Подальша доля невідома.
- ↑ Махорін Г. Л. Українська національна революція 1917—1922 рр. та її перебіг на Житомирщині. — Житомир: ФОП Євенок, 2017. — с. 177 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 травня 2018. Процитовано 15 грудня 2018.
- ↑ Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — сс. 161-162. ISBN 978-617-569-302-5
- Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української народної республіки (1917—1921). Книга 2. — К.: «Темпора», 2011.
- З-під Конотопа до Аризони: невигадані історії вояків армії УНР / Павло Подобєд. — Івано-Францівськ: «Місто НВ», 2016. — с. 307. ISBN 978-966-428-496-4
- Вітко Костянтин Миколайович [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.] на pvz.in.ua
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |