Гней Манлій Капітолін Імперіос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гней Манлій Капітолін Імперіос
Народився4 століття до н. е.
Стародавній Рим
Помер4 століття до н. е.
невідомо
КраїнаСтародавній Рим
Діяльністьдавньоримський політик, давньоримський військовий
Суспільний станпатрицій[1] і шляхтич[d][1]
Посадацензор Стародавнього Риму, начальник кінноти, давньоримський сенатор[d][2], консул[2] і консул
РідManlii Capitolinid
БатькоЛуцій Манлій Капітолін Імперіос[3][4][…]
Матиневідомо
Брати, сестриТит Манлій Імперіос Торкват[1][1]

Гней Манлій Капітолін Імперіос (IV століття до н. е.) — політичний та військовий діяч Римської республіки, консул 359 і 357 років до н. е.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з патриціанського роду Манліїв. Син Луція Манлія Капітоліна Імперіоса, диктатора 363 року до н. е.

У 359 році до н. е. Гнея Манлія було обрано консулом разом з Марком Попіллієм Ленатом. На цій посаді вів невдалу війну з містом Тібур. У 357 році до н. е. його вдруге було обрано консулом, цього разу разом з Гаєм Марцієм Рутілом. На цій посаді воював з фалісками та містом Тарквінії, втім без особливо успіху, вів бойові дії мляво, здебільшого простояв військовим табором біля Сутріума (сучасне місто Сутрі).

У 355 році до н. е. його було призначено інтеррексом для вибору вищих магістратів. У 351 році до н. е. його було обрано цензором разом з Гаєм Марцієм Рутілом. У 345 році до н. е. призначений начальником кінноти при диктаторі Луції Фурії Каміллу. Воював проти племені аврунків.

З того часу про подальшу долю Гнея Манлія Капітоліна Імперіоса згадок немає.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Digital Prosopography of the Roman Republic
  2. а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman RepublicSociety for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
  3. Любкер Ф. Manlii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 819–820.
  4. Торкваты // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIIIа. — С. 630–631.