Кітті О'Ніл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кітті О'Ніл
англ. Kitty O’Neil
ПрізвиськоThe Fastest Women On Wheels[1] і La mujer más rápida del mundo
Народилася24 березня 1946(1946-03-24)
Корпус-Крісті, Техас
Померла2 листопада 2018(2018-11-02) (72 роки)
Юрика, Південна Дакота[2]
ГромадянствоСША США
Діяльністькаскадерка, гонщиця
Діти (2)2[3]
НагородиПремія Вольта (Фонд Александра Грэєма Белла, 1979[4])
IMDbID 0642030

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем О'Ніл.

Кітті О'Ніл (також відома як Кітті О'Нейл і як Кітті Гамблтон/Гемблтон за прізвищем чоловіка, англ. Kitty O'Neil; 24 травня 1946(19460524) — 2 листопада 2018) — американська глуха каскадерка і гонщиця, з 1976 до 2019 власник неофіційного жіночого рекорду швидкості на наземному транспортному засобі — 843,323 км/год на SMI Motivator[5][6]. Лауреат Премії Вольта від Фонду Александра Греєма Белла за видатні заслуги в приверненні уваги громадськості до проблем і досягнень глухих і тих, хто погано чує (1979)[4]. Історія її життя стала основою для телевізійного фільму 1979 року «Тиха перемога: Історія Кітті О'Ніл» (англ. Silent Victory: The Kitty O'Neil Story), двічі номінованого на премію Еммі.

Біографія

[ред. | ред. код]

Кітті народилася в Корпус-Крісті, Техас, в сім'ї батька-ірландця та матері-черокі[7]. Слух втратила у чотири місяці після перенесеного захворювання на кір у комбінації з паротитом і вітряною віспою[8]. Сім'я Кітті незабаром після її народження переїхала до Вічіто-Фолс[9], де мати навчила її читання з губ, і тому Кітті закінчила звичайну школу. У 1964 році вона переїхала до Каліфорнії, де готувалася до Олімпійських ігор у Токіо — вона входила до збірної США зі стрибків у воду, але не змогла взяти участь у змаганнях через спінальний менінгіт[9][10].

Попри глухоту, свою мініатюрність (зріст 160 см) і дві перенесені операції з видалення ракових пухлин ще у 1960-і роки, Кітті завжди захоплювалася ризикованими заняттями: спочатку випробовувала парашути[7], потім у 1970 році вийшла заміж за каскадера Даффі Гамблтона (англ. Duffy Hambleton) і стала каскадером сама, знімаючись у 1970-х у таких відомих фільмах, як «Аеропорт 77», «Брати Блюз» та «Омен 2: Демієн». Захоплювалася автоспортом, зокрема драгстерними перегонами. Власниця 22 світових рекордів швидкості на землі та воді[11], за свої каскадерські досягнення кілька разів потрапляла до книги рекордів Гіннесса[12]. У 1970 році встановила жіночий світовий рекорд швидкості на водних лижах, 168 км/год[7], а у 1980 — рекорд висоти каскадерського падіння[8][10], 38,7 метра (приблизно 12 поверхів).

Про Кітті у 1979 році зняли біографічну стрічку «Тиха перемога: Історія Кітті О'Ніл» (англ. Silent Victory: The Kitty O'Neil Story), який номінували на «Еммі» за режисерську роботу та роль акторки другого плану. Згідно з інтерв'ю 2005 року, після випуску фільму, у якому Кітті виконувала за себе лише трюки, вона була здивована, оскільки майже половина фільму не відповідала реальним подіям[12]. Також випускались її ляльки[8].

В інтерв'ю 1979 року Кітті приписувала свої успіхи в обраних нею заняттях допомоги господа та своїй глухоті, яка сприяє кращому відчуттю вібрації і дозволяє не відволікатися на шум: «Я можу краще концентруватися і моя душевна рівновага більш стійка»[9]. У 1982 році Кітті пішла відійшла від справ[8] та зайнялась вирощуванням квітів, готуванням для вечірок і комп'ютерними іграми в будинку біля озера Евріка разом з Реймондом Волдом (англ. Raymond Wald), який виріс у цих місцях, її партнером з 1989 року (2005)[12].

Рекорд швидкості

[ред. | ред. код]

У 1976 році Вільям (Білл) Фредерік завершив будівництво реактивного боліда SMI Motivator, який був розрахований на підкорення швидкості звуку на землі. Через нестачу коштів він продав ексклюзивне право на заїзди на ньому за 50 000 доларів двом автогонщикам і каскадерам: Кітті (яка вклала 20 000) і Генрі (Гелу) Нідхему (його частка становила 30 000, за іншими джерелами — 25 000[10])[7].

Заїзди почалися влітку 1976 року на висохлому озері Ель Міраж на північ від Лос-Анджелеса, потім продовжилися у Бонневіллі, і, нарешті, на висохлому озері Ельворд в Орегоні. Нідхем у цей час брав участь у зніманні фільму та не сідав за кермо боліда, а Кітті від заїзду до заїзду ставила нові рекорди швидкості для жінок. 6 грудня 1976 року, помолившись, як вона, ревна християнка, завжди робила перед стартом[9][10], Кітті показала середню швидкість на кілометрі у двох напрямках 825,127 км/год (у першому заїзді 827,396 км/год), а на одній милі — 843,323 км/год[6][7].

Показавши у заїзді максимальну швидкість в момент вимкнення двигуна близько 994 км/год лише на 60 % потужності[13], вона готова була в наступному заїзді побити тодішній рекорд Гаррі Габеліча у 1014,294 км/год на одній милі, проте спонсори створення реактивного рекордного автомобіля та Нідхем почали тиснути на Фредеріка, щоб він припинив заїзди Кітті. Формальною причиною послужило нібито ігнорування Фредеріком умов контракту з Нідхемом (контракти були сформульовані так, що Кітті давалося право на ексклюзивне побиття жіночого рекорду швидкості, а Нідхему — чоловічого[10][14]), а також «утиск чоловічої гідності та взагалі Нідхема, всіх чоловіків світу, якщо раптом жінка виявиться чемпіонкою планети»[7]. Представник Нідхема навіть нібито заявив репортерам, що для жінки буде «принизливо» поставити «чоловічий» рекорд[14][15] (журнал «Sports Illustrated» стверджує, що це було неправильне цитування, в результаті якого Нідхем отримав кілька дзвінків, які називали його свинею-шовіністом і гіршими словами[16], а інші джерела відносять цей вислів спонсору, який боявся за продажі ляльок Нідхема, якби він не виявився найшвидшим гонщиком світу[17][18]). Під загрозою судового позову від Нідхема та втрати його грошей наступного дня Фредерік буквально в останній момент перед стартом висмикнув Кітті з готової до запуску машини й усунув її від заїздів[7][10].

У липні 1977 року за кермо автомобіля сів Нідхем. Під час третього заїзду не розкрилися всі три гальмівні парашути і болід, прооравши в піску багатосотметрову борозну, став непридатним, хоча гонщик практично не постраждав. Як з'ясувалося, у контейнери з парашутами для заїздів співробітником фірми, яка їх виробляла, по наущенню та за гроші однієї з рекордних команд, що конкурували, була залита кислота. Автомобіль підлатали та продали у приватну колекцію вдові австрійського гонщика Йохена Ріндта[7].

Встановлений Кітті рекорд досі не побитий, проте не визнаний ФІА, оскільки автомобіль мав лише три колеса замість чотирьох і більше[7]. З іншого боку, деякі джерела стверджують, що рекорд був визнаний ФІМ, яка займається три- та двоколісними транспортними засобами, зазвичай мотоциклами[19], тоді як на сайті ФІМ він відсутній[20].

Рекорд на 402 метри (чверть милі) з місця

[ред. | ред. код]

7 липня 1977 року на реактивному драгстері «Ракетний кіт» (англ. Rocket Cat), сконструйованому Каєм Майкельсоном, на дні висохлого озера Ель-Міраж, штат Каліфорнія Кітті встановила рекорд на 402 метри, проїхавши їх за 3,225 секунди. У цьому ж заїзді було встановлено рекорд кінцевої швидкості на 402 метри у 631,732 км/год[21][22].

Рекорд був встановлений не в офіційному драгстерному змаганні та не повторений з точністю до 1 % у тому самому змаганні, тому не визнаний NHRA. Через те, що заїзд проходив тільки в одному напрямку, він не визнаний також і ФІА[21].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://starkcenter.org/wp-content/uploads/2021/10/Wennerstrom_Steve_1836-2014_FA_v5.pdf
  2. ↑ https://www.washingtonpost.com/local/obituaries/kitty-oneil-deaf-daredevil-who-became-worlds-fastest-woman-dies-at-72/2018/11/04/5d88dc9c-e044-11e8-8f5f-a55347f48762_story.html
  3. ↑ Cobb, Marnee (18 травня 1977). The Day Kitty O'Neil Couldn't Break the Record. Lakeland Register.
  4. ↑ а б AG Bell Awards and Honors. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 28 квітня 2015.
  5. ↑ Angus MacKenzie (15 жовтня 2013). Jessi Combs breaks 48-year old land speed record (англ.). gizmag. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
  6. ↑ а б Fastest land speed record (female) (англ.). Guinness World Records. Архів оригіналу за 28 листопада 2013. Процитовано 28 листопада 2013. The highest land speed recorded by a woman is 825.126 km/h (512.710 mi/h), by Kitty Hambleton (USA) in the rocket-powered SM1 Motivator in the Alvord Desert, Oregon, USA, on 6 December 1976. The highest speed measured during the runs was 843.323 km/h (524.016 mi/h), although she probably touched 965 km/h (600 mi/h) momentarily.
  7. ↑ а б в г д е ж и к Кочнев Е. Д. Зримый звук // Люди. Автомобили. Рекорды. — М. : Молодая гвардия, 1982. — С. 274—277.
  8. ↑ а б в г Justin Hyde | Motoramic (Thu, Dec 6, 2012 9:40 AM EST). Dec. 6: Deaf stuntwoman Kitty O’Neil sets women’s land speed record on this date in 1976 (англ.). Yahoo! Autos. Архів оригіналу за 4 грудня 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
  9. ↑ а б в г Carolyn Ondrejas. Deafness Never Slowed Kitty O'Neil // The Argus-Press. — . — P. 5.
  10. ↑ а б в г д е Coles Phinizy. A Rocket Ride To Glory And Gloom // Sports Illustrated. — . Архівовано з джерела 28 листопада 2013.
  11. ↑ Looking Back… Kitty O'Neil (англ.). Deaf News Today. 6 грудня 2012. Архів оригіналу за 28 листопада 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
  12. ↑ а б в RUSS KEEN (4 квітня 2005). Retiree leaves stunt life for S.D.: Deafness may have been asset, she says (англ.). Aberdeen American News. Архів оригіналу за 28 листопада 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
  13. ↑ Официальный представитель ФИМ измерил скорость в 951,304 км в час посередине трассы.

    Deaf stunt driver shatters one mark, aims for another. The Oregonian (англ.). 7 грудня 1976. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 27 квітня 2015.
  14. ↑ а б Kitty O’Neil (англ.). Land Speed Racing History. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 2 грудня 2013. But dialing in more power was not an option for O'Neil: under her contract, she was only permitted to drive the "Motivator" to a new women's record. The movie director Hal Needham had paid $25,000 for the chance to steer the car to a new overall world record, and he was determined not to lose that chance to a woman. So, after O'Neil set her record, Needham rather unceremoniously demanded that she be pulled from the drivers' seat. (His spokesman even told reporters that it would be "degrading" for a woman to hold the "man's" record.) While the lawyers squabbled, it began to snow, and Alvord was closed for the season.
  15. ↑ Dec 6, 1976: Deaf stuntwoman Kitty O'Neil sets women's land-speed record (англ.). This Day In History. Архів оригіналу за 28 серпня 2013. Процитовано 28 листопада 2013. His [Needham's] spokesman even told reporters that it would be "degrading" for a woman to hold the "man's" record.
  16. ↑ Coles Phinizy. A Rocket Ride To Glory And Gloom // Sports Illustrated. — . Архівовано з джерела 8 жовтня 2017. Процитовано 2023-04-27.
  17. ↑ Sue Ellen Jares. The Renaissance Woman of Danger—That's Tiny Kitty O'Neil // People. — . — Vol. 7, no. 3. Архівовано з джерела 2 грудня 2013.
  18. ↑ Marnee Cobb. The Day Kitty O'neil Couldn't Break The Record… // Lakeland Ledger. — . — P. 4B.
  19. ↑ SOCIETY OF LAND SPEED RACING HISTORIANS NEWSLETTER 220 (англ.). Editor: Richard Parks. 28 вересня 2011. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 2 грудня 2013. On December 6, 1976, driving Bill Frederick's SMI Motivator rocket land speed car, O'Neil set a woman's FIM flying kilo record at Alvord dry lake of 512.706 mph. That is the last jet or rocket FIM record to have been set by an American driver. In driving the SMI Motivator, O'Neil was the first driver to run 400 and 500 mph on tireless wheels as well as the first driver to run those speeds on an alkaline playa instead of a salt flat.
  20. ↑ FIM World Records from 1979 to present. ФИМ. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 5 грудня 2013.
  21. ↑ а б Quickest Quarter Mile ETs (all time) (англ.). The Drag Racing List. Архів оригіналу за 28 листопада 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
  22. ↑ Николай Корзинов. Шоссейные астронавты: Ракетомобили класса земля-земля-земля… // Популярная механика. — . Архівовано з джерела 17 червня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кітті_О%27Ніл&oldid=40643560