Лівадійський договір
| Лівадійський договір | |
|---|---|
 | |
| Тип | міжнародний договір |
| Підписано | 1879 |
| Місце | Лівадія[1] |
Лівадійський договір (1879) — нератифікований договір про статус території Ілійського краю, що входив до Цинського Китаю, але в результаті антикитайського уйгуро-дунганського повстання стало незалежним султанатом і було захоплено Росією [2] . До підписання договору Лівадії від 1879 р. посол уряду Цін Ча Хоу підписали договір. Російсько-китайський кордон обмежено річкою Хоргос, горами Ак-Бурташ та Ак-Бурташем.
Уточнено лінії кордону біля витоку річки Іртиш між Кашгаром і колишнім Кокандським ханством (територія сучасного Киргизстану ), Росія крім Кульджі та Чугучака отримала право на відкриття консульств у місті Кашгар, Урга, Цзя Юй- гуань (Сучжоу ), Турпан, Урумчі та Гучані. Крім того, уряд Цин погодився виплатити Росії 5 млн. рублів за понесені витрати. Протягом двох місяців після ухвалення рішення було створено спеціальну комісію, яка мала повністю передати територію Китаю. Однак імператор Цин не задовольнився Лівадійським договором і було надано наказ про страту Ча Хоа.
Умови були прописані на 18 сторінках та складалися з двох частин [3].
- Росія повертала Китаю території Ілійського краю, залишаючи за собою Ілійську долину і річку Текес під гарантією того, що Росія матиме постійний доступ до південної частини Синцзяня.
- Росія повертала все майно, яке могло постраждати в рамках захоплення цієї території та порушення прав власності.
- Усі дунганські повстанці отримували право стати жителями Росії без будь-яких наслідків та переслідувань.
- Росія отримувала права на відкриття консульств у Кашгар, Урга, Цзя Юй-гуань (Сучжоу), Кобд, Улісутай, Хамі (Комул), Турпан, Урумчі та Гучані, а також у Монголії.
- Росія отримувала право безмитної торгівлі на цих територіях та на територіях Монголії.
- Російські торговці отримували доступ до торгових маршрутів до Пекіна і Ханку по річці Янцзи .
- Китай сплачував Росії 5 млн рублів у рамках компенсації видатків, понесених у рамках зайняття територій.
Комерційна частина передбачала безмежний безпрецедентний доступ російських торговців на китайський ринок. Було спрощено перетин кордону, ослаблені вимоги щодо документів для торговців, спрощено сертифікацію продукції та сплату мит. У первісному тексті також передбачався доступ російського капіталу Маньчжурію, але в результаті ці статті були виключені [4].
Договір був підписаний 2 жовтня 1879, але так і не був ратифікований. Замість нього пізніше було підписано Договір про Ілійський край, який ґрунтувався на Лівадійському договорі та закріпив умови передачі територій.
- ↑ https://www.npm.gov.tw/exh100/diplomatic/page_en02.html
- ↑ Lessons of History. A Century of Resilient Tradition: Exhibition of the Republic of China's Diplomatic Archives (English) . National Palace Museum. 9 серпня 2011. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
- ↑ Paine, 1996, с. 133–134.
- ↑ Paine, 1996, с. 134.
- Millward, James A. Eurasian Crossroads: A History of Xinjiang. — Columbia University Press, 2007. — С. 133—135. — ISBN 9780231139243.
- Paine, S. C. M. Chinese Diplomacy in Disarray: The Treaty of Livadia // Imperial Rivals: China, Russia, and Their Disputed Frontier. — M.E. Sharpe[en], 1996. — С. 133—145. — ISBN 9781563247248.
- Fairbank, John King; Liu, Kwang-Ching; Twitchett, Denis Crispin, eds. (1980). Late Ch’ing, 1800—1911. Volume 11, Part 2 of The Cambridge History of China Series (illustrated ed.). Cambridge University Press. p. 94. ISBN 0-521-22029-7. Retrieved 18 January 2012.
- Giles, Herbert Allen (1898). A Chinese Biographical Dictionary. Bernard Quaritch. p. 210. Retrieved 22 February 2018.
- Tu, Lien-Chê (1943). «CH’UNG-HOU». In Hummel Sr., Arthur W. (ed.). Eminent Chinese of the Ch’ing Period. United States Government Printing Office. Retrieved 25 February 2016.