МіГ-9

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
МіГ-9
МіГ-9 в музеї ВПС в Моніно, 2011 рік.
МіГ-9
Призначення:винищувач
Перший політ:24 квітня 1946
Прийнятий на озброєння:1946
Знятий з озброєння:1950-ті
На озброєнні у:СРСР СРСР, КНР КНР -раніше.
Виробник:Куйбишевський авіазавод № 1
Всього збудовано:602
Екіпаж:1 особа
Максимальна швидкість (МШ):(МШ) км/год
МШ біля землі:864 км/год
Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд:(Кут стрілоподібності крила по лінії ¼ хорд)°

МіГ-9 у Вікісховищі

МіГ-9 (рос. МиГ-9; за класифікацією НАТО: Fargo; спочатку — Type 1) — перший серійний радянський винищувач з турбореактивним двигуном. Був створений після Другої світової війни. Розроблений МіГ (компанія), зробив перший політ 24 квітня 1946 року. Серійно вироблявся у 19461948 роках і експортувався у Китай.

Історія

[ред. | ред. код]

У кінці Другої Світової війни в Радянському союзі активізувалися роботи зі створенню реактивної техніки. Чотири конструкторські бюро — МікоянаЯковлева, Лавочкіна і Сухого отримали завдання уряду і розпочали розроблення реактивних винищувачів.

Авіапромисловість Радянського Союзу не мала власного реактивного двигуна. Перші радянські реактивні літаки проєктувалися під трофейні німецькі авіадвигуни Юнкерс ЮМО-004[en] і BMW-003A, які були скопійовані і випущені обмеженою серією в СРСР. До 1945 в Німеччині, США і Англії вже були розроблені, впроваджені в серійне виробництво і експлуатувалися перші моделі реактивної техніки. Радянським конструкторам і виробникам потрібно було в найкоротші терміни скоротити серйозне відставання в данній області.

В ДКБ Мікояна і Гуревича розроблялося два проєкта реактивного винищувача — І-260 та І-300 із оснащенням двигуном БМВ-003А.

Бойовий літак І-260, мав компоновку, що копіювала німецький серійний винищувач Люфтваффе Messerschmitt Me 262 — два двигуна розташовувалися під крилом.

Бойовий літак І-300 мав «реданну схему» — силова установка розміщувалася в фюзеляжі.

Згодом від дводвигунного прототипа І-260 відмовились і прийняли другий проєкт. Прототип І-300 після доопрацювання був впроваджений в серійне виробництво і прийнятий на озброєння з назвою МіГ-9.

Дводвигунний реактивний винищувач МіГ-9 став першим радянським винищувачем з турбореактивним двигуном, котрий піднявся в повітря. В той же день пройшли літні випробування конкурента — реактивного винищувача Як-15. Бойовий однодвигунний реактивний літак-винищувач ДКБ Олександра Яковлева Як-15 і Як-17, а також літак ДКБ Мікояна та Гуревича МіГ-9 стали так званими «перехідними типами винищувачів» — це перші радянські серійні реактивні винищувачі, які мали планер, подібний до планера поршневих бойових літаків Другої Світової війни.

Бойові літаки Як-15, Як-17 і МіГ-9 випускалися серійно і перебували на озброєнні ВПС СРСР.

Тактико-технічні характеристики

[ред. | ред. код]
Схема літака.

Приведені дані державних випробувань модифікації МіГ-9 Ф-3.

Технічні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Екіпаж: Один
  • Довжина:9,75 м
  • Розмах крила: 10,0 м
  • Площа крила: 18,2 м²
  • Профіль крила: ЦАГІ 1-А-10 — корінь крила, ЦАГІ 1-В-10 — закінцівка крила
  • База шасі: 3,02 м
  • Маса порожнього: 3533 кг
  • Нормальна злітна маса: 4988 кг
  • Маса палива у внутрішніх баках: 1298 кг
  • Об'єм паливних баків: 1595 л
  • Силова установка: 2 × ТРД РД-20
  • Тяга: 2 × 7,8 кН (800 кгс)

Льотні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Максимальна швидкість:
    • біля землі: 864 км/г
    • на висоті 5000 м: 910 км/г
    • на висоті 10000 м: 853 км/г
  • Практична дальність:
    • на висоті 1000 м: 430 км
    • на висоті 5000 м: 605 км
    • на висоті 10000 м: 800 км
  • Тривалість польоту:
    • на висоті 1000 м: 45 хв
    • на висоті 5000 м: 1 год 4 хв
    • на висоті 8500 м: 1 год 21 хв
  • Практична стеля: 13 500 м
  • Швидкопідйомність:
    • біля землі: 22,0 м/с
    • на висоті 5000 м: 17,4 м/с
  • Час набору висоти:
    • 5000 м за 4,3 хв
    • 10000 м за 10,8 хв
  • Довжина розбігу: 950 м (при масі 4950 кг)
  • Довжина пробігу: 1060 м (при масі 3760 кг)

Озброєння

[ред. | ред. код]
  • Гармати:
    • 1 × 37 мм гармата НС-37[en] з 40 патр.
    • 2 × 23 мм гармати НС-23[en] з 80 патр. на ствол

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Bill Gunston. The Osprey Encyclopaedia of Russian Aircraft 1875–1995. London, Osprey, 1995 ISBN 1-85532-405-9
  • Шавров, В. Б. Історія конструкцій літаків в СРСР 1938–1950 рр. — М.: Машинобудування, 1988. — 568 с. — 20 000 екз. — ISBN 5-217-00477-0.(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]