Юрченко Петро Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Петро Григорович Юрченко
Народився22 серпня 1900(1900-08-22)
село Медвин, нині Іванківського району Київської області
Помер23 липня 1972(1972-07-23) (71 рік)
Київ
Країна УРСР
Діяльністьархітектор
Alma materКиївський художній інститут
ГалузьАрхітектура Мистецтвознавство
ЗакладАкадемія архітектури СРСР, Науково-дослідницький інститут теорії та історії архітектури і містобудування
Вчене званняДоцент
Науковий ступіньКандидат архітектури
ВчителіАльошин Павло Федотович
Відомий завдяки:Дослідження української історичної архітектури, в тому числі дерев'яної архітектури, народного мистецтва

Петро́ Григо́рович Ю́рченко (22 серпня 1900, село Медвин, нині Іванківського району Київської області — 23 червня 1972, Київ[1]) — український архітектор і мистецтвознавець. Кандидат архітектури (1941)[2]. Доцент (1938).

Біографія

[ред. | ред. код]

Після закінчення школи вступив в 1918 до Будівельно-технічного училища в місті Київ яке закінчив в 1922 році. Далі вступив і 1928 року закінчив Київський художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Учень Павла Альошина.

Після отримання вищої освіти залишився викладати у Київському художньому інституті (19281941) та в Київському інженерно-будівельному інституті. (Згодом, через «малокультурні партійного ставленика і чистого адміністратора» Миколи Плехова був змушений піти з інституту.[3]) П. Юрченко взяв участь у розробці конкурсних проєктів Будинку кооперації в Харкові (разом з Й. Каракісом і В. Заболотним)[4]. У 1930 році Юрченко спільно з Й. Ю. Каракісом, М. Г. Гречиною, братами Холостенками і В. Г. Заболотним створили товариство «Жовтень»[5]. Згодом, в 1930-х роках працював у майстерні разом з Й. Каракісом і М. Холостенком[6]. У 1934 році брав участь в конкурсі на проєкт Урядового центру в Києві[7]. У 1937 році входив до Правління Спілки радянських архітекторів України[8]. З 1938 року — доцент. З 1941 року — кандидат архітектури.

Під час війни науково-викладацька діяльність була перервана, а сам Юрченко перебував на окупованій території, що згодом стало плямою в його біографії.

В 1944 році очолив Кабінет історії архітектури в Академії архітектури СРСР. 23 жовтня 1945 року був одним з членів правління Спілки радянських архітекторів УРСР, яке одноголосно висунуло Йосипа Каракіса на звання члена-кореспондента Академії архітектури УРСР[9]. З 1946-го — в утвореному на його базі Інституту історії і теорії архітектури (ІІТА) в складі Академії архітектури УРСР. Тимчасово виконував обов'язки директора інституту (1948).

У 1952 році отримав від Михайла Цапенко, нового директора ІІТА, офіційну характеристику, що фактично звинувачувала його у державній зраді, і був звільнений з інституту:

Роботи Юрченка з історії української архітектури вирізняються аполітичністю і дилетантизмом, відсутністю марксистського аналізу; у цих роботах не міститься викриття буржуазно-націоналістичної фальсифікації історії українського мистецтва архітектури. Відомо також, що гр. Юрченко в роки Вітчизняної війни залишався в окупованому німцями Києві і співробітничав з фашистами. В силу цього гр. Юрченко не вселяє політичної довіри і не може бути залишений на роботі в інституті, який відає галуззю ідеології в архітектурі.

До Академії зміг повернутися тільки після смерті Сталіна в 1955 році; до Інституту — в 1957.

Помер 23 червня 1972 року, був похований на Байковому кладовищі.

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Юрченко разом із Григорієм Логвином і Юрієм Нельговським обстежував і вивчав пам'ятки архітектури (зокрема, в Кам'янці-Подільському). Виконав численні реконструкції, зокрема дерев'яних споруд у Києві (палац А. Кисіля, ратуша, дзвіниця Михайлівського-Золотоверхого монастиря за малюнком 1688 та ін.). Провів замальовки та обміри дерев'яного зодчества на Чернігівщині, Полтавщині, Поліссі, Поділлі, в Карпатах, дослідив приватні та музейні колекції з цього питання.

Найважливіші споруди та конкурсні проєкти:

Праці

[ред. | ред. код]

Автор наукових праць:

  • «Народное жилище Украины» (1941)[1]
  • «Дерев'яне зодчество України» (1949)[1]
  • «Пластика в современной архитектуре» (1965)[1]
  • «Народне мистецтво» (1967)[1]
  • «Дерев'яна архітектура України» (1970).[1]

Автор розділів у колективних працях:

Статті у збірниках і журналах. Серед них:

  • Кам'янець-Подільський замок // Архітектурні пам'ятки. — К., 1950. — С. 105—120.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и Юнаков, 2016, с. 55.
  2. Юнаков, 2016, с. 29.
  3. Юнаков, 2016, с. 275.
  4. а б Юнаков, 2016, с. 29, 392, 426.
  5. Юнаков, 2016, с. 29, 54.
  6. Юнаков, 2016, с. 56.
  7. Юнаков, 2016, с. 112.
  8. Юнаков, 2016, с. 81, 160.
  9. Юнаков, 2016, с. 209.
  10. Юнаков, 2016, с. 29, 30, 59, 392, 426.

Джерела

[ред. | ред. код]