Японський сцинк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Японський сцинк
Японський сцинк (Plestiodon latiscutatus)
Японський сцинк (Plestiodon latiscutatus)
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Завропсиди (Suropsida)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Підряд: Ящірки (Sauria)
Інфраряд: Scincomorpha
Родина: Сцинкові (Scincidae)
Рід: Сцинки плестіодони (Plestiodon)
Вид: Японський сцинк
Plestiodon latiscutatus
Едвард Халловел, 1860
Посилання
Вікісховище: Plestiodon latiscutatus
Віківиди: Plestiodon latiscutatus
EOL: 794683
МСОП: 96265344
NCBI: 391659

Японський сцинк, сцинк далекосхідний (Plestiodon latiscutatus)[1] — вид ящірок родини сцинкових (Scincidae). Поширений в Японії та на о. Кунашир (Росія).

Ящірка середнього розміру з пружним щільним тілом до 23 см завдовжки. Довжина тіла від кінчика морди до клоаки (L.) до 80 мм. Хвіст (L.cd.) майже вдвічі перевищує довжину тулуба з головою: відношення L./L.cd. складає 0,50—0,64. Хвіст ламкий, здатний до регенерації.

Лускатий покрив

[ред. | ред. код]

Тіло сцинка вкрите гладенькою рибоподібною лускою. Під лускатим покривом залягають кісткові пластинки (остеодерми), завдяки яким тіло сцинка виглядає щільним і пружним на дотик. На голові остеодерми щільно зрощені з кістками черепу. Середні ряди спинної луски трохи розширені. Навколо середини тулуба (Sq.) 24—28 лусок. Спереду клоакальної щілини 2 великих щитка. На нижній поверхні хвоста є 1 поздовжній ряд поперечно розширених щитків.

Голова вкрита парними і непарними щитками. Міжщелепний щиток відділений від лобно-носового надносовими щитками. Передлобні щитки відділені один від одного лобно-носовим щитком. Надорбітальних щитків 4. Більша частина нижньої повіки вкрита 3—6 непрозорими пластинками. Лобно-тім'яних щитків 2. Позаду тім'яних 1, рідко 2—3 пари розширених загривкових щитків. Верхньогубних щитків звичайно 7. Ушний отвір спереду частково прикривають 2—3 лусочки трикутної форми.

Забарвлення

[ред. | ред. код]

Забарвлення верхньої сторони тіла чорно-коричневе із світлими поздовжніми смугами. Присутній яскраво виражений статевий диморфізм та зміна забарвлення в онтогенезі. Хвіст яскраво-синій, біля основи зелений. У віці 4 років відбувається поступова зміна забарвлення. Блакитні лінії тьмяніють, у самок з'являються широкі коричневі смужки, що розташовані вздовж хребта, вони знебарвлюються і зникають у середній частині тулуба. Горло самців має червоний колір, який, переходячи на черево, поступово втрачає інтенсивність й зникає біля основи хвоста. Пропадає лаковий блиск, характерний для кольору статевонезрілих особин. Дорослі самці стають оливково-сірими з широкою темною смугою з боків.

Поширення

[ред. | ред. код]

Вузькоареальний вид, поширений в Японії та на о. Кунашир (Росія). Відомості щодо знахідок сцинка в Хабаровському та Приморському краях Росії потребують підтвердження[2].

Особливості біології

[ред. | ред. код]

Населяє листяні ліси, узлісся хвойних лісів, піщані горби з рідкою рослинністю уздовж узбережжя моря та інших водойм. Найчастіше трапляється на ділянках із кам'янистими та глинистими ґрунтами, де місцями досягає значної чисельності (до 1 особини на 10 м²). Активний вдень. Після зимової сплячки з'являється в травні. На зимівлю уходить у другій половині вересня.

Сцинк далекосхідний належить до яйцекладних ящірок. Парування відбувається в травні — на початку червня. У листі влаштовує своє кубло. У липні самиця відкладає до 6 яєць. Новонароджені ящірки 70 мм завдовжки з'являються наприкінці липня.

Харчується комахами і дрібними безхребетними, зокрема прямокрилими, жуками, гусінню, цикадками, мухами, бокоплавами та ін.

Охорона

[ред. | ред. код]

Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»[3]. Сцинк далекосхідний як ендемічний вид занесений до Червоної книги Росії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. The Reptile Database: Plestiodon latiscutatus
  2. Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 77)
  3. Сцинк далекосхідний у Червоному списку МСОП

Література

[ред. | ред. код]
  • Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоологический институт РАН, 2004. — 232 с. (с. 77). — ISBN 5-98092-007-2
  • Банников А. Г., Даревский И. С., Рустамов А. К. Земноводные и пресмыкающиеся СССР : справочник-определитель. — М. : Мысль, 1971. — 596 с. (с. 137—138)
  • Земноводные и пресмыкающиеся. Энциклопедия природы России / Ананьева Н. Б., Боркин Л. Я., Даревский И. С. и др. — М. : АБФ, 1998. — 576 с. (с. 314—315). — ISBN 5-87484-066-4
  • Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г. и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 149—150)
  • Орлова В. Ф., Семенов Д. В. Природа России: жизнь животных. Земноводные и пресмыкающиеся. — М. : Издательство АСТ, 1999. — 480 с. (с. 324—326). — ISBN 5-237-01809-2

Посилання

[ред. | ред. код]