Лисиця Михайло Павлович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Лисиця Михайло Павлович
Народився	15 січня 1921(1921-01-15) Високе, Брусилівська волость, Радомисльський повіт, Київська губернія, УНР
Помер	10 січня 2012(2012-01-10) (90 років) Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	фізик, optician, викладач університету
Alma mater	Фізико-математичний факультет Київського університетуd (1950)
Галузь	Оптика
Заклад	Інститут фізики напівпровідників імені В. Є. Лашкарьова НАН України
Посада	Завідувач відділу оптики
Вчене звання	Академік НАН України (1982)
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук (1961)
Членство	НАН України
Нагороди	лауреат двох Державних премій України в галузі науки і техніки

Михайло Павлович Лисиця (15 січня 1921, с. Високе, Брусилівський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР — 10 січня 2012) — український науковець-фізик, фахівець у галузі оптики і спектроскопії, нелінійної оптики і квантової електроніки, фізики твердого тіла і фізики напівпровідників.

Академік Національної академії наук України (обраний 1 квітня 1982), доктор фізико-математичних наук (1961), професор, лауреат двох Державних премій України в галузі науки і техніки.

Життєпис

Народився 15 січня 1921 року у селі Високому Брусилівського району Житомирської області в селянській родині. 1938 року закінчив Київський педагогічний технікум. Працював учителем російської мови і літератури у Фастівській школі. Наступного року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка, але в жовтні був призваний до армії. Брав участь у німецько-радянській війні, мав бойові нагороди.

У 1945 році продовжив перерване війною навчання на фізико-математичному факультеті університету. У 1950 році Михайло Павлович став аспірантом кафедри оптики і в 1954 році захистив кандидатську дисертацію під керівництвом професора Олександра Шишловського, у якій експериментально довів придатність теорії молекулярних екситонів для електронних і коливальних спектрів молекул.

З 1961 року вчений працював в Інституті напівпровідників НАН України на посаді завідувача відділу оптики, і за сумісництвом професором на фізичному факультеті Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Могила Михайла Лисиці, Байкове кладовище

Помер у 90-річному віці 10 січня 2012 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′07″ пн. ш. 30°30′10″ сх. д.).

Наукова діяльність і визнання

Серед учнів М. П. Лисиці — два члени-кореспонденти НАН України, більше 20 докторів і 50 кандидатів наук. Наукові напрямки створеної ним наукової школи з оптики і спектроскопії включають абсорбційну оптику різних типів елементарних і колективних збуджень в напівпровідниках, люмінесцентні дослідження, комбінаційне розсіювання світла в твердих тілах, нові поляризаційні явища.

Михайло Павлович одразу оцінив революційне значення винайдення лазерів Теодором Майманом. За пропозицією Президента Академії наук України Б. Є. Патона він став його заступником у керуванні комісією з квантової електроніки, яка була покликана розвивати дослідження в цій новій галузі. Згодом він став відповідальним редактором нового періодичного збірника наукових праць «Квантова електроніка» — одного з перших періодичних видань такого напрямку в світі. В очолюваному ним відділі оптики було створено діючі зразки твердотільних лазерів і розпочато дослідження механізмів генерації когерентного випромінювання та явищ нелінійної оптики.

Під керівництвом М. П. Лисиці відділ оптики виконував прецизійні спектральні дослідження дисперсії показника заломлення й подвійного променезаломлення кристалів А2В6. З ініціативи Лисиці ці дослідження були доповнені дисперсійними дослідженнями екситонних явищ з використанням класичної оптичної методики гаків Рождественського, реалізовані на рекордному за лінійнійною дисперсією спектрографі ДФС-13, що дозволяв докладно простежити хід показника заломлення усередині смуг екситонних переходів при різних інтенсивностях лазерного випромінювання, в результаті чого був наочно продемонстрований ефект зникнення екситонів при високій концентрації фотогенерованих носіїв і виникнення електронно-діркової плазми.

Протягом 1954—1964 років займався проблемою температурних залежностей інтенсивностей спектрів нормальних коливань молекулярних сполук у різних агрегатних станах, що стало основою для докторської дисертації, яку Михайло Павлович захистив у 1961 року. У ній було покладено початок широким експериментальним і теоретичним дослідженням внутрішньомолекулярного резонансу Фермі та міжмолекулярного резонансу Олександра Давидова, таким чином відкривши комбінований резонанс Фермі-Давидова, яке знайшло визнання у спектроскопістів світу.

У відділі оптики був вперше виявлений і досліджений впродовж 1960-70-х років ефект насичення міжзонного поглинання та різкого перемикання в режим індукованої прозорості, що мав місце в кольорових скляних фільтрах при лазерному впливі. Крім того, ці дослідження більш ніж на 20-років передбачили бум з дослідженнями з оптики нульмірних напівпровідникових систем. Справа в тому, що зазначені фільтри являють собою скляну матрицю з інкорпорованими в неї мікрокристалітами напівпровідників А2В6 (CdSe-CdS). Середній розмір мікрокристалітів може становити кілька нанометрів, що співмірно з типовим екситонним радіусом напівпровідників А2В6. З цієї причини згодом наприкінці 80-х років саме на цих об'єктах була виконана відома серія робіт Ленінградського ФТІ ім. Йоффе, що поклали початок широким дослідженням в усьому світі екситонних явищ в умовах квантово-розмірного обмеження.

Разом із своїм учнем — членом-кореспондентом НАН України М. Я. Валахом — Лисиця вивчав коливні фононні збудження в напівпровідникових кристалах. На це були направлені одні із перших в Україні експериментів з використанням лазерного комбінаційного розсіювання світла.

Також Михайлу Павловичу вдалось разом із своїми учнями відкрити два нові нелінійні оптичні поляризаційні явища: додаткової нелінійної оптичної активності у гіротропних кристалах та принципово нової гігантської оптичної активності у негіротропних кубічних кристалах з домішковими тунельними центрами. Ці явища дозволяють реалізовувати нові методи керування характеристиками світлових променів.

М. П. Лисиця обґрунтував резонансний характер взаємодії електромагнітних хвиль міліметрового діапазону з живими організмами, зокрема з організмом людини, встановивши ті квантові переходи коливальної, обертальної, інверсійної та спінової природи, які дають лікувальні наслідки при опроміненні згаданими хвилями точок акупунктури меридіана, пов'язаного з хворим органом.

Академія наук Чехословаччини присудила йому Медаль Йоганеса Маркуса Марці, як видатному спектроскопісту. Він є лауреатом двох Державних премій України в галузі науки і техніки. У 2011 році згідно з постановою № 47 Президії НАН України М. П. Лисиці присуджено Золоту медаль імені В. І. Вернадського НАН України.

Академік М. П. Лисиця — автор більше 500 наукових праць і близько 40 авторських свідоцтв на винаходи. У співавторстві зі своїми учнями він видав 6 монографій, серед яких перша в світі «Волоконная оптика», перевидана за кордоном англійською мовою, а також 4-томне видання «Занимательной оптики».

Вшанування пам'яті

На його честь названо астероїд 8064 Лисиця.

28 січня 2021 року відкрито меморіальну дошку на фасаді корпусу № 1 Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України (м. Київ, проспект Науки, 45).

Джерела

• До 100-річчя від дня народження академіка НАН України Михайла Павловича Лисиці /Сайт НАНУ, 28.1.2021/

Посилання

• Про присудження Золотої медалі імені В. І. Вернадського НАН України
• Стаття про Лисицю М. П. на порталі НАН України
• Стаття у газеті Київського університету з нагоди смерті М. П. Лисиці
• Стаття з нагоди 80-річчя АКАДЕМІКА НАН УКРАЇНИ М. П. ЛИСИЦІ [Архівовано 2 січня 2009 у Wayback Machine.]