Вихованець клубу «Сан-Паулу». 1973 року для отримання ігрової практики був відданий в оренду в нижчолігову «Марілію»[2]. Повернувшись наступного року до «Сан-Паулу», він відіграв за неї наступні дев'ять сезонів своєї ігрової кар'єри, зігравши загалом 399 ігор і забивши 242 голи в усіх турнірах, ставши найкращим бомбардиром в історії клубу. У цей період він виграв Лігу Пауліста в 1975, 1980 і 1981 роках, а також чемпіонат Бразилії в 1977 році.
1983 року Сержиньйо перейшов у «Сантус»[3], де за чотири періоди (1983—1984, 1986, 1988 та 1989—1990) забив 104 м'ячі і разом з лівим вінгером Жоау Паулу та нападником Неймаром є одним із головних бомбардирів команди після «Ери Пеле». При цьому Сержіньйо двічі ставав найкращим бомбардиром чемпіонату штату у 1983 (22 голи) і 1984 (16 голів) роках, а також одного разу чемпіонату Бразилії 1983 (22 голи).
Також Сержіньйо виступав за кордоном у португальському «Марітіму», єгипетському «Ель-Мокаволуні» та турецькому «Малатьяспорі», і за кілька нижчолігових бразильських клубів, завершивши ігрову кар'єру у команді «Атлетіку Сорокаба», за яку виступав протягом 1993 року.
1979 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії, з якою був учасником розіграшу Кубка Америки 1979 року у різних країнах, на якому команда здобула бронзові нагороди. Він брав участь і у Мундіаліто наприкінці 1980 — початку 1981 року, ставши фіналістом турніру.
По завершенні кар'єри гравця Сержіньйо повернувся до «Сантус» в 1994 році і став помічником головного тренера Пепе[4]. 8 березня того ж року після звільнення останнього він був призначений головним тренером і керував клубом до листопада, коли сам був звільнений після удару журналіста[5][6].
В подальшому Сержіньйо тренував кілька інших бразильських клубів, але неодноразово повертався в «Сантус», де був асистентом у 2000—2001[7][8], 2005—2007[9] і з 2008 року[10], при цьому паралельно неодноразово ненадовго очолював команду як тимчасовий головний тренер.